Розділ 18. Книга і здогадка

Аліканта

Після тієї розмови в покоях Кайрена вони майже не перетиналися. Аліканта постійно перебувала поруч із королевою, яка вносила останні правки в ескізи й остаточно їх затверджувала. Дні тягнулися швидко, а ночі ставали для неї часом безплідних спроб розібратися в загадці. Щовечора вона знову і знову розглядала символи, які перемалювала з амулета й брошки, вдивлялася в кожну лінію, намагалася знайти хоча б натяк на сенс, але все марно. Жодної відповіді. І попри сильне бажання дізнатися правду, поринати в спогади без Кайрена вона так і не наважувалася.

Перебування в маєтку Ді’Валер добігало кінця, і настав час вирушати в дорогу. Цього разу Кайрен вирішив не ризикувати: попереду вислали розвідників, які перевіряли шлях, і лише після їхнього сигналу загін продовжував рух.

Аліканта їхала разом із королевою. Та, вмостившись серед подушок, швидко задрімала, тоді як самій дівчині зовсім не спалося. Вона обережно при відчинила вікно, впускаючи свіже повітря, і майже одразу поглядом знайшла Кайрена, який скакав поруч із каретою. Його постать різко вирізнялася на тлі спокійного пейзажу, і цей контраст чомусь не давав відвести очей. Аліка розглядала його напружене обличчя, помітила складку, яка залягла між брів, потім погляд опустився нижче на піджаті губи, ще нижче на широкі плечі, одягнені в обладунок. У кожному його русі відчувалася напруга, готовність діяти в будь-яку мить. В якусь мить чоловік поглянув на неї, і Аліканта злякалася, відсахнулася від вікна, наче обпечена. Серце колотило, а щоки залила фарба. Невже він помітив як вона його розглядає? Більше визирати не наважувалася.

До самого палацу вони в’їхали надвечір, дорога минула спокійно, магічних сплесків не було, вороги не нападали. Біля входу вже чекав король, і щойно карета зупинилася, він миттю опинився поруч, сам відчинив дверцята та допоміг Алії вийти. А потім у всіх на очах поцілував її, Аліка відвела погляд, як і інші присутні. Але, схоже, нікого це не бентежило, окрім неї. Дівчина ще більше спантеличилася, коли Каель підхопив дружину на руки й поніс до входу в палац. Аліканта провела їх поглядом. Як же їй хотілося хоча б на мить опинитися на місці королеви, щоб її теж так кохали, так само пристрасно цілували. Мітка на руці запекла, звісно ж, нагадуючи про клятву. Аліці ніколи не вдасться пережити таке кохання, вийти заміж чи народити дітей. Вона вже обрала свій шлях і ніяк не могла його змінити. Коли відірвалася від думок і озирнулася навколо, то помітила, що єдина стоїть на площі перед входом, інші вже зайшли всередину. Тяжко зітхнувши, рушила також у бік входу. Сьогодні вона королеві вже точно не потрібна, тому можна зайнятися більш корисною справою, а саме навідатися до бібліотеки й знайти ту книгу з рунами, яку там раніше бачила.

Підійшла до потрібного стелажа й взяла необхідну книгу, сіла на диванчик, обережно розгорнула її й зазирнула всередину. Порівняла з написами на листку і радісно посміхнулася - руни й справді були однакові. Обережно почала гортати сторінки: малюнків майже не було, лише суцільний текст, написаний мовою, яка здавалася ледь знайомою на підсвідомому рівні. Дівчина була впевнена, що колись могла читати ці руни і розуміти їх, вона відчувала це кожною клітинкою свого тіла. Вирішила поки залишити текст і зосередитися на малюнках. На першому була зображена дівчина, дуже вродлива, але й її Аліка не змогла впізнати. Далі йшли зображення різних артефактів: сережки, перстень, браслет і… вона навіть не повірила своїм очам. Медальйон і брошка. Точно такі, як ті, що лежали у сховку Кайрена. Отже, їй не здалося, ці прикраси справді належали до однієї колекції. Цікаво, де ж інші? І що, якщо всі вони мають вирізьблені руни, які разом складають єдиний текст? Від такої кількості думок і нової інформації в неї почала боліти голова. Першим поривом було кинутися до Кайрена й усе йому розповісти, але вже була ніч, він і так за день виснажився і, напевно, хотів відпочити, тому вона змусила себе стриматися й вирішила піти до нього завтра. Книгу забрала з собою до кімнати, залишати її тут чомусь не наважилася, раптом її хтось забере, і тоді вона втратить єдину нитку, яка пов’язує її з цими загадковими рунами.