Розділ 13. Вперше злякався

Кайрен

Кайрену категорично не подобалося те, що відбувається. З кордону приходили невтішні новини: невідомі прорвалися крізь охоронну сферу, утворивши в ній отвір, а потім зникли в невідомому напрямку. Але найбільше насторожувало інше - вони використовували якісь невідомі цьому світу магічні конструкти, які місцеві маги навіть не могли ідентифікувати. І цей напад на королеву… Він ніяк не міг зрозуміти їхньої цілі. Вони раптово з’явилися, а потім більшість просто втекла з поля бою через той самий портал. Кайрен уже відправив гінця до короля, максимально детально описавши все, що сталося. На місце подій мали прибути службові маги, щоб зібрати залишкові сліди магії. Розслідування щодо можливого голови змовників теж не дало жодного результату. Схоже, служниця справді помилилася і просто бачила схожого чоловіка. Хоча певний прогрес усе ж був - тепер вони хоча б приблизно знали, як виглядає злочинець.

А ще ця дівчина… Аліканта. З нею точно було щось не так.

Кайрен усю дорогу спостерігав за нею. Спочатку все було нормально. Вона тихо їхала поруч із королевою і навіть здивувала його, коли відмовилася залишатися в захищеній кареті, а вийшла назовні. Але під час бою…

Чоловік бачив не все, та коли периферійним зором помітив, що руда розмовляє з ворогом, одразу насторожився. Ні, вони не виглядали давніми знайомими. Швидше навпаки, Аліка здавалася приголомшеною і в якийсь момент просто завмерла. Кайрен помітив, як незнайомець почав плести якесь закляття, а дівчина лише стояла і абсолютно нічого не робила. У нього в ту ж мить кров відхлинула від голови. Та її ж зараз уб’ють. Не роздумуючи ні секунди, він кинувся вперед, на ходу формуючи конструкт різака, який і обезголовив ворога. А сам одразу підлетів до застиглої дівчини. У ту мить вона нагадувала крижану статую. Абсолютно приголомшена, розгублена. Складалося враження, ніби на неї наклали якесь закляття.

Кайрен обережно струснув її за плечі й відчув, як від серця трохи відлягло, коли вона нарешті зреагувала. Скляний погляд ожив, а розфокусовані зіниці повільно зупинилися на ньому.

Та що з нею таке?

Кайрен відчув, як по шкірі пробіг мороз, а всередині закипає лють. Якби він запізнився буквально на кілька секунд, її б уже вбили. Про що вона взагалі думала, коли застигла посеред бою, наче заворожена? Він ще раз струснув її за плечі, а тоді холодно промовив слова, які насправді зовсім не хотів говорити:

- Послухай мене уважно. Мені абсолютно байдуже, які демони зараз у тебе в голові. Але якщо ти не виконуєш своїх прямих обов’язків, це вже стосується і мене, як командира загону. Я не дозволю, щоб королеву охороняла дівчина, яка не здатна захистити навіть себе. А якщо наступного разу мене не буде поруч? Хто тоді захищатиме Її Величність? Ти ж не в змозі цього зробити.

Слова були жорстокими, і він сам це чудово розумів. Але в ту мить його розривало від суперечливих емоцій, і вони самі зривалися з язика. Ні, йому зовсім не було байдуже, що з нею відбувається. Навпаки. Він хотів це знати. Ця руда, що міцно засіла в його голові, стала для нього надто важливою. Кайрен і сам не розумів чому, але відчував майже хворобливу потребу її захищати. А того, що сталося далі, він не очікував зовсім. Істерика.

Кайрен терпіти не міг сліз. Завжди вважав їх проявом слабкості й ставився до них із презирством, але не у випадку з нею. Він був приголомшений. Аліканта ридала так гірко, ніби виливала душу просто на це поле, всіяне кров’ю й тілами. Він не став її заспокоювати і зовсім не тому, що не хотів, просто не вмів.

Кайрен ще ніколи не опинявся в подібній ситуації. Якщо чергова коханка намагалася влаштувати істерику, він швидко це припиняв. Але Аліканта плакала не для того, щоб його розжалити, їй справді було боляче.

Чоловік розумів, що в неї є свої таємниці, і в ту мить шалено хотів дізнатися їх. Але не через розслідування чи стеження. Він хотів, щоб вона сама розповіла йому, поділилася, довіряла. Із появою цієї дівчини в його житті все почало йти шкереберть. Інколи Кайрен і сам себе не впізнавав.

Після приїзду до маєтку він насамперед зайнявся розміщенням воїнів, які були надто виснажені як магічно, так і фізично. Кайрен і сам ледве тримався на ногах, але обов’язок не дозволяв іти відпочивати, поки не будуть роздані всі накази і забезпечена оборона маєтку. Коли побачив місцеву охорону, лише невдоволено скривився. До королівських воїнів їм було далеко, але для одного чергування згодяться. Далі охорону нестимуть уже його люди.

Роздавши останні вказівки, Кайрен нарешті з чистим сумлінням піднявся до своїх покоїв. Та попри страшенну втому заснути не зміг. Усі думки знову й знову поверталися до Аліканти. У якому ж відчаї потрібно бути, щоб так душороздираюче ридати? Вона дивним чином зачіпала в ньому щось живе, те, про існування чого він давно забув.

Не витримавши безцільного лежання, чоловік підвівся й підійшов до вікна. Сутінки вже повільно опускалися на землю, а на території маєтку один за одним спалахували магічні ліхтарі. З його вікон відкривався вид на розкішний сад. Королівський садівник і справді добре попрацював, привівши все до ладу, та й сам маєток зберігся напрочуд добре, незважаючи на двадцять років без господарів. Недарма герцога Ді’Валера, батька королеви Алії, вважали одним із найсильніших магів королівства, що навіть після його смерті захисні закляття продовжували діяти, хоч і значно слабше, ніж за життя.

У якийсь момент Кайрен раптом помітив серед саду червоно-зелену пляму. Придивившись, здивовано примружився. Аліканта? Що вона робить там сама? Хоча він знає відповідь! Звісно ж знову шукає пригод на свою голову. Не зміг стриматися і вийшов надвір. Усередині виникло дивне, майже неконтрольоване бажання поговорити з нею. Навіть якщо це знову закінчиться суперечкою. Їхні словесні перепалки, як не дивно, йому подобалися. І щодо цього він не помилився. Бо щойно дівчина його побачила, одразу пішла в наступ, хоча Кайрен, якщо чесно, очікував хоча б мінімальної подяки за порятунок.