Розділ 8. Відчуття дежавю

Аліканта

Прогулянку вона вирішила почати з бібліотеки, адже все-таки ще не раз доведеться навідуватися сюди за корисною інформацією. Вона й справді вражала своїми розмірами. Нескінченні ряди стелажів, заставлені книгами, розставленими за напрямками. Якби в Аліки було більше вільного часу, вона, певно, не виходила б звідси місяцями. Вона швидко пробіглася очима по назвах, провела пальцями по корінцях, відчуваючи нерівності, потертості, тиснення, і раптом зупинилася біля одного зі стелажів. Він відрізнявся від інших, бо книги тут виглядали значно старішими, їх давно не брали до рук, про що свідчив тонкий шар пилу, хоча за станом було видно, що колись їх читали досить часто.

Аліка нахилилася ближче, намагаючись розібрати назви, але літери подекуди стерлися або були написані мовами, яких вона не знала. Обережно витягнула одну з книг. Текст виявився незрозумілим, але між рядками миготіли символи, що здавалися дивно знайомими, ніби вона вже десь їх бачила, тільки не могла згадати де саме. Скільки не намагалася, пригадати так і не вдалося. Тож вона поставила книгу на місце і рушила далі досліджувати палац.

Наступною була зала для тренувань, про що їй повідомив слуга, який проходив повз. Обережно відкрила двері, і очам своїм не повірила. Та що ж це таке… Двічі за два дні натрапити на Кайрена, це вже перебір. Добре хоч цього разу він був більш-менш одягнений: сорочка лише напіврозстібнута, рукави закочені. Він рухався злагоджено, ганяючи по залу невидимого супротивника і вправно фехтуючи мечем. Навіть на мить залюбувалася, а тоді твердо вирішила, що цього разу втікати і червоніти не буде, а навпаки піде в контрнаступ. Рішуче зробила крок всередину залу і голосно промовила.

- Вирішили потренуватися?

          Чоловік перервав своє заняття, різко зупинився і пропалив Аліку поглядом.

- Як бачиш! – буркнув він.

Аліканта лише злегка підняла брову, не відводячи погляду, хоча всередині знову відчула той знайомий імпульс, що змушував серце битися швидше.

- Бачу, - спокійно відповіла вона, роблячи ще кілька кроків уперед, незважаючи на його холодний тон. - Просто цікаво, це звичайне тренування чи ви намагаєтесь когось налякати такою серйозною міною?

Він звузив очі. На мить у погляді промайнуло щось схоже на здивування, змішане з роздратуванням, але воно швидко зникло, поступившись звичній стриманій суворості.

- Якщо прийшла дивитися, то дивись мовчки, - сухо відказав він, стираючи піт з чола. - Якщо ні, то двері позаду.

Аліка зупинилася за кілька кроків від нього і склала руки на грудях. Замість того щоб відступити, як він, очевидно, очікував, вона лише нахилила голову набік і уважно подивилася на нього, ніби оцінювала.

- Дивитися мовчки? - перепитала вона, і в голосі з’явилася ледь вловима усмішка. - Ні, це не про мене.

Між ними повисла тиша, густа й напружена, як натягнута струна, і навіть повітря ніби стало важчим.

- Ви завжди такий привітний, чи це мені пощастило? - додала вона ще впевненіше.

Чоловік зробив крок уперед, скорочуючи відстань. Тепер вона відчувала не лише його погляд, а й тепло, що йшло від розігрітого тренуванням тіла.

- А ти завжди така настирлива? - його голос став нижчим, і небезпечно спокійним.

Дівчина ледь помітно усміхнулася, хоча пальці на мить напружилися.

- Тільки коли мені цікаво.

І цього разу вона не відвела погляду першою.

- Може, сама покажеш, на що здатна? Влаштуємо спаринг? - хитро посміхнувся чоловік.

Аліканта кілька секунд уважно вивчала його обличчя, а тоді відповіла легкою, майже грайливою усмішкою, потім повільно підійшла ближче і провела пальцем від шиї до розкритого коміра на його грудях. У відповідь він різко напружився, і м’язи під її дотиком ледь помітно здригнулися.

- Цікава пропозиція… - тихо мовила вона, не поспішаючи відводити руку. - Обов’язково якось спробуємо… Але не сьогодні.

Палець ковзнув ще трохи нижче, і Кайрен завмер, ніби стримуючи кожен рух.

- Мене чекає королева, а Її Величність не варто розчаровувати в перші дні служби.

Аліка різко розвернулася і пішла геть, навіть не озирнувшись. Потрібного ефекту вона досягла, судячи зі скреготу зубів за спиною і різкого свисту меча, що розітнув повітря. Ну що ж 1:1, красунчику!