Розділ 6. Процес освоєння на новому місці

Аліканта

Після приїзду до палацу Аліку розмістили в красивих, розкішно обставлених покоях. Дівчина була вражена, бо після вузьких твердих ліжок в пансіонаті ця кімната була наче нереальною. Вона кілька разів пройшлася вздовж і поперек, боячись до чогось доторкатися. І коли нарешті звиклася з думкою, що все матеріальне, то обережно сіла на край широкого ліжка. Воно виявилося таким м’яким, наче саме запрошувало лягти й відпочити, тож Аліка так і зробила й навіть не помітила, як поринула в глибокий, спокійний сон.

Наступного ранку її розбудила служниця, яка принесла чистий одяг і сніданок, і це знову здивувало Аліканту, адже вона зовсім не була до такого привчена, хоч і готувалася до служіння при палаці, але лише в теорії. Їжа виявилася надзвичайно смачною: сирні млинці буквально танули в роті, а теплий чай приємно зігрівав. Одяг також був зручним і добре сів по фігурі.

Коли зі сніданком було завершено, служниця повідомила, що модистка вже очікує, щоб зняти мірки для нового гардеробу. Потім прийшов швець, далі ювелір, і так один за одним змінювалися майстри. Аліканта добре розуміла, для чого все це робиться, адже вона мала стати фрейліною королеви, найбільш наближеною до неї, і водночас охороняти її під прикриттям. Саме тому було важливо нічим не вирізнятися серед інших дівчат. За весь день вона так стомилася, що ледве витримала до вечері, на яку її викликали до королеви. Столик було сервіровано на двох і Алія вже за ним сиділа, коли Аліка увійшла.  

- Сідай, Аліканта, - запросила Її Величність і вказала рукою на вільний стілець.

- Дякую, Ваша Величносте, - зробила ввічливий реверанс. – Якщо бажаєте, можете звертатися просто Аліка, - запропонувала.

- Так навіть краще, а то було надто формально, - усміхнулася королева, а Аліка відмітила якою щирою та справжньою була жінка, без того гонору, який зазвичай був притаманний людям її кола.

- Завтра буду відбирати собі фрейлін у почет і Кайрен мав підготувати досьє на кожну дівчину, сходи до нього після вечері, забери папери, хочу перед сном почитати. Все одно король затримується через справи, а чимось зайнятися хочеться, - промовила Алія і в її голосі відчувалися нотки суму. Зовсім непросто мати чоловіка короля.  Аліка звісно ж погодилася, ніби в неї був вибір, але якби був, то не хотіла вона зайвий раз перетинатися з цим чоловіком. Він їй страшенно не подобався.

Отримавши інструкції від слуги, як пройти до кабінету Кайрена, Аліканта рушила нескінченними коридорами палацу. Цікаво, скільки тут узагалі кімнат? Триста? Чи, може, п’ятсот? І скільки ж потрібно коштів, сил і слуг, щоб утримувати все це в порядку. Хоча про що це вона… Це ж королівський палац, тут інакше й бути не може. Так би мовити статус вимагає. Відшукавши нарешті потрібні двері, злегка постукала, і, не дочекавшись відповіді, увійшла. І ой як даремно. Та що ж це таке відбувається? Він, що взагалі совість втратив? А якби зайшла не вона, а, наприклад, король чи королева?

Аліка кілька разів кліпнула, але картинка нікуди не зникла. Перед нею стояв напів оголений Кайрен, що він тут робив, поки вона не зайшла, навіть уявляти не хотіла. Крапельки поту стікали сталевими м’язами, волосся скуйовджене. Спершу не могла відірвати погляду, а тоді вирішила непомітно ретируватися, але не то-то було. Чоловік наче відчув, що вже в кімнаті не один, бо різко обернувся і впився в неї пронизливим холодним поглядом темних очей.

- Вибачте, - пролепетала дівчина і позадкувала до дверей, але їй не дав і кроку ступити наказовий тон.

- Стояти!

Завмерла на місці, але погляду все ніяк не могла відірвати від Кайрена. Який ж він все таки вродливий, мужній, спортивний… Ой, щось не туди її почало заносити. Наказала думкам замовкнути.

- Чого прийшла? – байдужий голос її протверезив.

- Я… того… за… тим, - вона збилася, так і не зібравши думки докупи, бо вперше бачила чоловіка майже оголеним, і добре, що хоч у штанах. Відчула, як щоки починають пекти.

- Що того? Не мимри, наче вперше бачиш чоловіка без сорочки, - нахабно реготнув, а Аліка не стала його випрявляти, що все-таки це й було вперше. У пансіонаті, де вона жила останні десять років, вона майже не бачила чоловіків, та ще й таких, як зараз. Зібравшись із духом, відвела погляд убік і нарешті змогла скласти думки докупи.

- Її Величність послала мене забрати досьє на її фрейлін, які ви мали підготувати.

- А, а чого зараз прийшла, не могла до ранку почекати? – глузливо промовив.

- Ні, наказ був доставити сьогодні.

- Ну гаразд, тримай.

Кайрен простягнув їй стос паперів, і коли вона тремтячими руками намагалася їх забрати, випадково доторкнулася до його шкіри, в тому місці наче обпалило. Швидко відсмикнула долоню, через що стос паперів розсипався на долівку. Чоловік навіть не стримував лайки.

- Та що ти за безрука така? Не знаю, за що тебе взагалі взяли на службу, толку з тебе нуль. Навіть папери втримати не можеш, стоїш трусишся як переляканий заєць, а в разі небезпеки, що взагалі в кущі сховаєшся?

Ці слова розлютили Аліканту. Та як він сміє так про неї говорити, судить лише за однією зустріччю. Вона не стрималася і крикнула.

- Не треба мені допомагати, я сама все зберу.