Розділ 5. Дорога

Аліканта

Вирушили в дорогу відразу після обіду. Королева відмовилася залишатися на ночівлю чи на відпочинок, запевнила, що з нею все добре і вона готова до дороги і чим скоріше вони виїдуть тим швидше доберуться до палацу. Кайрен, так виявляється звали того непривітного чоловіка, хоч і вродливого, також погодився з її думкою. Певно відповідальність за Її Величність доставляла йому незручності, та це і зрозуміло, якщо хоч волосинка впаде з голови Алії, то Каель зітре в порошок свого помічника. Поміж людей ходили цілі легенди про кохання королівського подружжя і їх романтичну історію знайомства. Хоча сама Аліканта в цьому нічого романтичного не бачила. Відбір наречених, що за дикість, вона б ніколи не погодилася ділити свого чоловіка ще з двадцятьма дівчатами. Вона б воліла будувати стосунки поступово, основувати їх на довірі, а не на дурних конкурсах. Хоча  про що це вона тут розмріялася, та присяга, яку принесла, позбавляла її можливості хоч колись вийти заміж і народити дітей. Вона сама обрала свій шлях і змінити його неможливо, інакше буде кара від богині війни і помсти.

Глибоко замислившись навіть не помітила як пильно на неї дивиться королева, а коли нарешті виринула з думок і зустрілася з її поглядом, то помітила в них розуміння.

- Аліканто, розкажеш більше про себе. Хто твої батьки, як ти опинилися в пансіонаті і чи справді готова присвятити своє життя служінню мені?

Питання посипалися так раптово, що якусь мить Аліка не могла зібратися і чітко відповісти, а тоді почала свою оповідь.

- Я сирота, моїх батьків жорстоко вбили, коли мені виповнилося десять. Вони були з дворянського роду, але батька позбавили майна та коштів, а також права на спадкування, через те, що одружився з моєю мамою, простою гувернанткою. Хоч вона і не була простолюдинкою, але в очах світу їх союз розглядався як мезальянс. Був страшенний скандал і батьки змушені були таємно одружитися і виїхати на інший кінець королівства. Завдяки потужному магічному дару тата ми не бідували, він досить добре заробляв на виготовлені артефактів. Але в один день, до нас прийшли якісь люди, вони гучно кричали і погрожували, я тоді трохи підглянула і не бачила їхні обличчя, лише татуювання у  вигляді змій. Ці люди тоді пішли, а потім з’явилися знову, вбили батьків, а мене не знайшли, я заховалася. Коли я залишилася сиротою, нотаріус повідомив моїм дальнім родичам про цю ситуацію, але вони довго не приїжджали, я тим часом жила у сусідки, дуже хорошої жінки, але вони з чоловіком жили небагато, та й свої дітей мали, тому я була для них ще одним тягарем. Щодня я молилася аби родичі скоріше приїхали і мене забрали. Мріяла про нову родину, але рідня віддала мене в пансіонат і здається взагалі забула про моє існування. Там я принесла клятву вірної служби і її дотримаюся до кінця своїх днів.

Алія деякий час мовчала, пильно вивчаючи моє обличчя, а тоді промовила.

- Я рада, що не помилилася з вибором.

Здавалося б, прості слова, але саме їх Аліканті так бракувало. Вона навіть відчула полегшення від того, що королева не стала її жаліти,  як це часто траплялося, коли хтось дізнавався про її минуле. Далі королева розповіла про життя при палаці, про можливі підступи та змови. Вона говорила спокійно, але відчувалося, що Алії важко призвичаїтися до придворного життя і вони будуть вчитися і звикатися разом. Аліці дуже хотілося бути не просто охоронницею, а чимось більшим для цієї жінки, яка окрім свого чоловіка, нікого близького не мала.

Карета зупинилася на узбіччі. Кайрен оголосив, що зроблять коротку перерву, після якої вирушать далі. Королева вийшла, щоб розім’яти ноги, і Аліканта одразу рушила слідом за нею, вже приступаючи до своїх обов’язків.

Дівчина трималася на пів кроку позаду, уважно стежачи за всім довкола. Погляд ковзав уздовж дороги, по лінії дерев, по обличчях супроводу. Вона ще тільки звикала до цієї ролі, але тіло вже діяло майже інстинктивно.

Кайрен тим часом обійшов периметр, перекинувся кількома словами з вартовими і повернувся ближче. Його рухи були чіткими та зібраними.

- Довго не затримуємося, - коротко кинув він.

Королева ледь кивнула, не заперечуючи. Вона повільно пройшлася кілька кроків уздовж узбіччя, зупинилася, вдихнула глибше і саме в цю мить Аліканта відчула це - ледь помітну зміну в повітрі. Вона миттєво завмерла, а пальці мимоволі напружилися.

- Ваша Величносте… - тихо озвалася вона, не відводячи погляду від лісосмуги.

Кайрен уже теж це відчув, його постать відразу напружилася.

- У карету, - різко, без зайвих пояснень, скомандував він.

Ніхто не став із ним сперечатися. Алія швидко попрямувала до карети, Аліканта - слідом, і щойно за ними зачинилися дверцята, вони рушили далі.

- Що там сталося? – запитала Алія.

- Точно не знаю, але був змінений магічний фон, він небезпечний тим, що може утворювати неконтрольовані портали.

- Зрозуміло. Жаль, що я цього не відчула, - в голосі королеви промайнув сум.

- Ваша Величносте… - почала Аліка, але королева м’яко її зупинила.

- Дякую, Аліканто, за підтримку, але не потрібно переконувати мене, що це випадковість. Я знаю, що маю прогалини у застосуванні магії і саме над цим зараз працюю.

Аліка лише мовчки кивнула, не наважуючись більше заперечувати. Після цього між ними запала тиша. Карета рівно котилася вперед, і з кожною миттю палац ставав ближчим. Дорога добігала кінця, але відчуття, що разом із нею завершується лише один етап, а попереду чекає щось значно складніше, не полишало, і Аліканта це відчувала так само чітко, як і раніше зміну в повітрі.