Розділ 3. Руда бестія

Кайрен 

Для Кайрена все його життя протікало у звичному руслі, він ще 10 років тому зробив свій вибір і досі притримувався принципу: жодних слабкостей та жодного кохання, лише служба Його Величності. Його сім’я була небагатою, дати хорошу освіту, а потім влаштувати на хорошу роботу не могла, і двадцятирічний юнак сам сформував свій шлях – пішов на службу до закритого легіону воїнів. Цей легіон славився тим, що навчав юнаків не лише військовій майстерності, а й розвідувальній та канцелярській роботі. Після принесення присяги богині війни і помсти юнаки могли стати помічниками самого короля. Конкурс був жорстким, але Кайрен його пройшов.

 Служба королю Каелю І йому подобалася. Молодий правитель був розумним, справедливим і вимогливим, умів чітко формулювати завдання і гідно винагороджував своїх людей. Роботи звісно було багато, але Кайрену вона була в задоволення. Інколи він відчував, що викладається не на максимум, особливо за останній рік, коли були проблеми з магією в королівстві і вони ніяк не могли знайти носія Іскри Природи аби вирівняти баланс. А ще була ситуація, з теперішньою королевою Алією Лейнар, на той час учасницею відбору наречених для короля, коли Кайрен не зміг знайти про неї жодної інформації, а виявилося, що вона захована дочка герцога Ді’Валер та по сумісництву носійка Іскри Природи. А чого варта та змова проти королівської недоторканості влади, коли вони ніяк не могли знайти змовників, голова їх організації втік і вони досі не знають хто це. Інших учасників вдалося викрити, більшість з них страчені, дехто і досі знаходиться у в’язниці, серед них і маркіз Велер.

Тепер перед Кайреном лежало ще одне завдання – знайти супровід для королеви Алії, а точніше дівчину-фрейліну, яка б могла не лише складати компанію королеві, а й і захищати під прикриттям. Для виконання завдання, він мав поїхати до пансіонату мадам Тюсо, яка виховувала майбутній супровід для знаті і підібрати там дівчину. Ускладнилося завдання в останній момент, коли королева виявила бажання сама обрати дівчину, і поїхати з ним. Тепер на плачі Кайрена лягала ще й безпека вінценосної особи. Звісно нарікати він не став, але і задоволеним не виглядав.

Дорога вперед ніяких сюрпризів не принесла, все було спокійно. Королева їхала в оточенні надійного супроводу і жодна дрібниця не випадала з поля зору Кайрена. Він тримався трохи осторонь, але водночас уважно стежив за всім, що відбувалося довкола: за вершниками на флангах, за станом дороги, за кожним рухом у придорожніх хащах. Звичка не довіряти спокою давно стала частиною його роботи. Алія ж, на диво, не виглядала напруженою. Вона час від часу відхиляла завісу карети, вдивлялася в пейзажі, що пропливали повз, і, здавалося, справді насолоджувалася дорогою, ніби це була не службова поїздка, а коротка втеча від палацу. Це трохи дратувало. Не її поведінка, а те, як легко вона могла дозволити собі розслабитися там, де він бачив лише потенційну загрозу. В один із привалів вона все ж звернулася до нього.

-  Ви завжди такий напружений, чи це лише через мене?

Кайрен на мить затримав на ній погляд, перш ніж відповісти:

- Це моя робота, Ваша Величносте.

В її очах промайнуло щось схоже на усмішку, але вона нічого не сказала, лише ледь кивнула, ніби прийняла цю відповідь. Дорога продовжилася, а Кайрен задумався над її словами. Чи завжди він такий напружений? Відповідь: так. Він постійно очікує звідусіль підступ та небезпеку, нікому не довіряє і вірить лише фактам, що сам знайшов. За ці риси його і цінує король. Що ж відчуває сам Кайрен нікого не цікавить, чи знищують його особистість ці, необхідні для помічника повелителя, якості. Звісно. Вони його змінили, ця робота, що триває десяток років майже позбавила чоловіка живих людських рис, зараз він скидався собі на бездушного та безсердечного чудовиська, яке нікого не щадить і ні до кого не виявляє милосердя чи прихильності. Він знає заради чого живе, кому служить і готових померти за тих, кому приніс клятву вірності.

Так, у роздумах вони і доїхали до пансіонату, кам’яні стіни якого були Кайрену досить знайомими аби сплутати їх з іншою будівлею. Мадам Тюсо було заздалегідь повідомлено про прибуття високих гостей, тому вона мала все підготувати. І справді, щойно вони в’їхали у ворота, як їм назустріч вийшла сама мадам у супроводі наставників академії.

- Ваша Величносте, - зробили глибокий реверанс перед королевою. – Для нас велика честь, що ви особисто до нас приїхали. Ми все підготували, прошу пройти всередину.

Алія кивнула і попрямувала вперед, Кайрен йшов ззаду, прикриваючи тил, хоч і ніякої небезпеки не відчував. Королеву посадили на почесне місце, з якого відкривався огляд на полігон, де відбувалося тренування дівчат. Всі як одна показували хороший результат, навіть складно було обрати. Однак одна з них привертала особливу увагу: вогняно-руде хвилясте волосся, зібране у недбалий хвіст, лавиною спадало на спину, струнка гнучка спортивна фігура, від неї аж фонило жіночою чарівністю, навіть не зважаючи на те, що одягнена була у чоловічу військову форму, яка не псувала зовнішність дівчини, а навпаки підкреслювала всі її досконалі форми. Кайрен як зачарований спостерігав за нею, раптом незнайомка зупинилася і прямо подивилася на нього своїми зеленими очима, в яких промайнули лукаві бісики. Прокляття! Ледве не вилаявся вголос чоловік. Ця дівчина наче створена аби приносити біди, навіть його змогла зачарувати, чого, варто замітити, давно з ним не траплялося. Він завжди був байдужий до жіночих чар і використовував жінок лише для одного – зняття напруги. Ця ж дівчина наче запалила його серце і це Кайрену категорично не подобалося. Вирішив відволіктися і звернувся до королеви: