Розділ 2. Магічна присяга

Аліканта

Адаптація Аліки до нових умов життя проходила швидко, знайшлися подруги, які їй допомагали і підтримували у всьому та і розповідали багато цікавого. В перший день перебування в пансіонаті наставниця провела магічну перевірку і встановила, що дівчинка володіє потужною магією блискавки. Це був рідкісний дар і мало в кого зустрічався. Але так як Аліканта походила із дворянського хоч і збіднілого роду, то дар перейшов їй у спадок від предків. Після цього вона пройшла короткий інструктаж, їй дали текст з магічною присягою, яку потрібно було принести перед богами. Дівчинка вивчила її на пам’ять, деякі формулювання їй не подобалися, але вона розуміла, що це єдиний шанс стати сильнішою, справжнім воїном, здобути вплив, знайти своїх ворогів і знищити їх.

Нарешті настав день принесення присяги, її одягнули у довгу білу сорочку із міцної мішкуватої тканини, яка немилосердно натирала тіло. Босі ноги мерзли, торкаючись кам’яної підлоги, а на голові був вінок з дивних квітів, назви яких дівчинка не знала, їй лише пояснили, що вона має їх залишити біля ніг статуї богині як пожертву. Потім повели темним коридором до зали, по колу якої горіли свічки, в центрі стояла статуя богині війни і помсти. Аліка роззирнулася навкруги і відчула як у неї від тривоги затремтіло все тіло.

- Стань на коліна, - неемоційно пролунав голос наставниці, і дівчинка підкорилася. - А тепер говори слова.

- Я, Аліканта Верей, перед лицем богів і священного світла, добровільно і з ясною свідомістю присягаюся. Клянуся віддати своє життя служінню королівській родині, оберігати їхні життя, честь і спокій, не шкодуючи ні сил, ні власного добробуту. Клянуся зберігати вірність своїй присязі, не зрадити довіри, покладеної на мене, не схилитися перед страхом, болем чи спокусою. Клянуся не використовувати дар, дарований мені, на шкоду тим, кого я зобов’язана захищати, і не підняти руку проти них ні за яких обставин. Клянуся відмовитися від особистих бажань, якщо вони стануть на заваді моєму обов’язку, і не шукати для себе долі поза служінням. І якщо я порушу цю присягу, нехай боги стануть мені суддями, а сила, дарована мені, обернеться проти мене. Від цього дня і до останнього подиху я вірна своїй клятві.

Промовивши ці слова, вона зняла вінок з голови і поклала до ніг богині, очікуючи на вердикт, і він не змусив себе довго чекати. Передпліччя обпалило вогнем і на тому місці з’явилося маленьке, ледь помітне, татуювання зі знаком богині війни та помсти.

- Богиня приняла твою клятву, можеш вставати, - промовила наставниця.

Аліканта ледве звелася на тремтячі і змерзлі до посиніння ноги. Тепер у неї розпочинається нове життя, яке невідомо що їй принесе.

Перші місяці стали для дівчинки справжнім випробуванням. Ранок починався ще до світанку: різкий звук дзвону виривав зі сну, і за лічені хвилини всі мали вже стояти на подвір’ї. Спершу пробіжка, потім виснажливі фізичні вправи, фехтування, метання ножів або списа. Після цього тіло боліло нестерпно, але на цьому день лише починався. Після розвитку м’язів ішли заняття з магії. Саме тут Аліканта вперше по-справжньому відчула свою силу. Блискавка не піддавалася легко, вона була різкою, нестримною, вимагала повного контролю і холодної зосередженості. Кілька разів іскри злітали з її пальців некеровано, обпалюючи шкіру, і за це карали так само, як за будь-яку іншу помилку.

- Сила без контролю - це слабкість, - щоразу повторювала наставниця, дивлячись на неї суворо.

Опісля були ще дисципліни присвячені розвитку якостей справжньої леді: етикет, танці, музика, образотворче мистецтво, вишивка. Та виснажене тренуваннями тіло на цих уроках слухалося ще гірше. На вишивці пальці тремтіли і не хотіли щоб голка потрапляла у потрібне місце на тканині, через що у Аліки постійно були ранки на руках. На малюванні було не набагато легше, хоча принаймні менш боляче. А от танці перетворювалися на справжню каторгу.

- Тримай спину, плавність рухів, - холодно кидала наставниця, коли Аліканта ледь стояла на ногах. - Аліканто розслаб тіло, Аліканто плавніше, не затискайся так, Аліканто не той поворот, ти наче дерев’яна колода! Аліканто! – чула дівчинка на свою адресу.

Стискала зуби і крізь біль та втому намагалася виконати ці вказівки. Знову і знову подумки нагадувала собі, заради чого це робить, і звідкись з’являлися нові сили. Через півроку стало простіше, тіло звикло до навантажень, м’язи зміцніли, а магія вже краще піддавалася контролю, хоч інколи давала збій. Та й у жіночому мистецтві досягла певних успіхів, наприклад, досконало вивчила етикет і подруги сміялися, що вона ходяча енциклопедія, з танцями теж був великий прогрес, її вже не називали колодою.

В цілому Аліці подобалося в пансіонаті і коли навчання завершилося і її, повністю підготовлену, випустили в доросле життя, то вона відчула певний смуток, але і радість, бо нарешті зможе втілити свій задум в життя – знайти вбивць своєї родини.