Глава 8

Ми сиділи в моїй кімнаті — говорили, курили, щось потягували з пляшки. Канікули, нікуди поспішати. Було лише пізнє ранкове світло, але він уже був добряче нетверезий.
А я… я почувалася щасливою. Легко. Ми нещодавно все прояснили, і наші стосунки знову повернулися в нормальне русло. Я була така рада…

Поки в якийсь момент він не сказав:
— Покажи свої руки.

Я простягнула йому руки, долонями вниз. На мені була кофта — нічого не видно.

— Ні, не так, — відповів він і показав свої руки долонями догори.

Я прикусила зсередини щоку, мовчки закотала рукава й відкрила йому зап’ястя. Порізані зап’ястя.
Я не була великим фанатом селфгарму, але іноді мене накривало так сильно, що я не витримувала. Тоді я брала щось гостре — ножиці, бритву, навіть голку — і била себе по руках, ногах… іноді навіть по обличчю.

— Я сподіваюся, це тебе кіт подряпав? — сказав він, дивлячись просто мені в очі.

Я похитала головою й почала натягувати рукави назад.
— Ні. Це я сама.

— Нахуя? — запитав він.

Я знову похитала головою й посміхнулася якоюсь порожньою посмішкою:
— Не знаю.

— Не, ти скажи, нахуя це робити? Я не розумію, — продовжував він.

Я мовчала довго. Слова застрягали в горлі.
— Просто… іноді мені буває надто погано. Накриває. Всі давлять. І я відчуваю себе непотрібною, — нарешті прошепотіла я, дивлячись у підлогу.

Ми ще трохи говорили про це. Я відчувала, що от-от заплачу, але він обірвав тему:
— Ну добре. Не будемо про це.

Ми повернулися до звичайної балаканини — то про одне, то про інше.
Він пив, щоби розслабитися. Я — майже ні, бо була не в тому стані.

У якийсь момент він дозволив мені його трохи нафарбувати. Я торкалася його обличчя… Воно було дивним, приємним, таким людським. Після останніх років, коли я рідко кого торкалася, мені було майже незвично торкатися живого тіла — того, яке можна обійняти, погладити.

Минув ще якийсь час — і ми вже обіймалися, торкалися одне одного. Я відчувала, як сильно б’ється його серце. Ми цілувалися.

І раптом… мене різко перемкнуло.
Я відчула до нього дивну, липку відразу. Це був не той, кого я покохала. Він був п’яним — і я зрозуміла це лише тоді, коли все почало йти далі.

Його риси ніби змінилися.
Не те обличчя.
Не той погляд.
Не той стиль.
Не той він.

Я наче дивилася на чужу людину й не розуміла, за що колись могла його покохати.

Усе, що я так довго відчувала — те саме неконтрольоване кохання, те, що мучило, гризло, палило — вмить згоріло дотла.
Я відчула огиду. Холодну, різку.
До того, про кого думала кожен день.
До того, кому присвятила стільки внутрішнього болю.
До того, в кого колись закохалася з першого погляду.

І це лякало мене більше, ніж усі порізи разом узяті