Глава 4

Знаєте, одне діло — коли ти втріскалася по вуха й мовчки переварюєш це всередині. І зовсім інше — коли ти вже заїбуєш своїх друзів розмовами про те, як ти його кохаєш і як страждаєш від цього його невзаємного… чи, точніше, від того, що ти ссиш зізнатися. Бо в кращому випадку він просто відмовить. А в гіршому — ти втратиш його зовсім. 

А таке вже було, правда?
То з чого раптом цього разу має бути інакше? 

А є ще один рівень дебілізму. Це коли ти про свої почуття розповідаєш тому самому хлопцю, який кілька років тому кохав тебе, а ти його відшила, бо «я по дівчаткам, сорі». А тепер він сидить, слухає твої страждання про якогось наріка, якого ти бачила всього раз у житті і все — любов, трагедія, пісні Софії Ротару в голові. 

І він, попри все ваше минуле, каже тобі:
"Та ви з ним сто пудов будете разом." 

І, знаєте… він був правий.
Але про це потім. 

Коли ти закоханий, ти тупо стаєш повним ірраціональним бройлером. Починаєш вірити у всякий треш по типу гороскопів, передбачень на день, цих тупих фраз типу «сьогодні вас чекає несподівана зустріч з важливою людиною».
І ти стоїш, читаєш це лайно й думаєш:
"О, ну все, це про нього, це знак." 

Ти не виходиш з дому, поки не прочитаєш прогноз. Бо там завжди пишуть, що твоє життя скоро стане «малиновим з шоколадом», а той, кого ти любиш, «приповзе на колінах». Маячня, правда?
Але ти віриш.
Бо тобі вже нема за що триматися, окрім маячні. 

А ще кумедніше те, що він тобі вже сниться. Постійно.
То як ви разом гуляєте.
То як він бере тебе за руку.
То як ти нарешті зізнаєшся йому в коханні й… тікаєш.
Навіть не дочекавшись його відповіді. 

І ти прокидаєшся зранку з одним питанням у голові: 

«Ну какого хуя? Навіть увісні я не можу отримати хоч краплю взаємності? Чому навіть там я — йобане сикло?» 

І ти просто лежиш, дивишся в стелю, і думаєш:
«Може, це вже не закоханість. Може, це якесь клінічне захворювання…»