Вступ

Їй було 13. Вона мовчки сиділа за партою, а навколо життя вирувало: однокласники сміялися, обговорювали вечірки, п’яні пригоди, подарунки й нові речі. Вона спостерігала за ними збоку, як за чужим світом, і відчувала, що сама належить зовсім до іншої реальності. Чому вони такі щасливі? Чому я не можу бути як усі? — думала вона, не відводячи погляду від своєї уявної дівчини. 

Її думки були тільки про неї — про ту, кого вона кохала. Вона уявляла їхнє спільне майбутнє, немов воно вже відбувається, і водночас знала: цього ніколи не буде. Але ж я особлива… я повинна бути особливою для неї… Чи ні? 

Кожен день вона мріяла про неї. Кожен день її серце тихо кричало: «Ми будемо разом». Але реальність була холоднішою за будь-яку фантазію. Людина, яку вона кохала, не кохала її у відповідь. Для неї вона була лише подругою зі школи. І все ж, всупереч здоровому глузду, вона продовжувала мріяти. Може, якщо я чекатиму досить довго… Може, колись вона помітить мене по-іншому… 

Їй було 13, коли вона вперше зізналася у коханні. Вона тримала її на колінах і сподівалася на дотик взаємності — але отримала холодну відмову. Я ніколи не забуду цю мить… Чому це сталося саме зі мною? 

Їй було 14, коли вона остаточно зрозуміла: її кохання було одностороннім. Я ніколи не зможу змінити її почуття… Але я все одно люблю її. 

Їй було 15, коли вона вирішила, що більше ніколи не кохатиме. Вічного кохання не існує, говорила собі вона, а справжні почуття — лише тимчасові. Час пройде, і людина, яку ти любиш, набридне. Може, це й правильно… Може, я повинна просто забути. 

Їй було 17, коли вона зустріла його знову — того, хто клявся любити її все життя, а сам обрав іншу. Вона залишилася одна, але тепер уже сильніша. Біль був немов гострий ніж у серці… Але я вижила. Я стою. Я не зламалася. І ніхто більше не буде так зі мною поводитися. 

І ось вона стояла на порозі свого майбутнього, дивлячись на горизонт, де ніч і світанок зустрічалися в нерозбірливому світлі. Може, справжнє кохання ще десь чекає на мене… — подумала вона. І хоча її серце було все ще наповнене гіркотою і самотністю, десь глибоко всередині теплиться маленьке, тендітне світло — надія, що одного дня вона знайде того, хто кохатиме її так само сильно, як і вона. 

І поки світ обертається, поки люди приходять і йдуть, вона зрозуміла одну просту істину: навіть після втрат, навіть після зради і розчарувань, душа здатна відкритися знову. І, можливо, саме це і є справжня магія життя.