Розділ 1

Світло софітів згасло, і зала, в якій ми захищали свої проєкти, нарешті поринула у напівтемряву. Поки всі учасники з усмішками й радістю обговорювали свої виступи, я намагалася пробратися до виходу, не зустрічаючи зайвих поглядів. Сили залишили мене, адже я старанно готувалася, а мій виступ пройшов не так ідеально, як хотілося. Маршела ж, звісно, визнали одним із найкращих, не втомлюючись повторювати його ім’я. Мене переповнювало обурення. Не те щоб я вважала свій проєкт ідеальним, але всі знали, що Маршел готовий використовувати все, аби виділитися на фоні інших, навіть якщо для цього доведеться переступити через принципи.

Схопившись за плащ, я впевнено рушила до виходу, коли раптом почула його насмішкуватий голос за спиною.

— Ніка, а що так швидко тікаєш? Можливо,хочеш мене привітати? — сказав Маршел, нахилившись до мене.

Я зупинилася, розвернулася до нього, легенько посміхнулася .

—Вітаю,але тобі просто пощастило цього разу, — холодно відповіла я, кинувши йому виклик поглядом. — Не зазнавайся,адже наступного разу на твоєму місці можу бути я.

Він засміявся. Його сміх розпалював у мені ще більший гнів, і я все більше почала розуміти, що він - копія його батьків. Яких ми так ненавидимо. 

— Ти справді думаєш, що це лише удача? — він дивився на мене зверхньо. — Якщо тобі подобається в це вірити, будь ласка. Можливо ти і права,що наступного разу - це можеш бути і ти. Але всі ми знаємо,що цей наступний раз, на стане ще не скоро. 

Я лише мовчки слухала його високомірну розмову. Це ж потрібно бути таким впевненим. Але колись і його корона з голови впаде, знаємо таких - проходили вже. 

— Вочевидь, тебе більше цікавить довести свою перевагу, ніж суть роботи, — відповіла я, втішаючись думкою, що ці слова зачеплять його. — Для тебе це не про якість, а про обігрування інших.

Маршел знову повернув собі звичну насмішку. Він тримався гордо та впевнено. Ось тут я йому правда заздрю. Можливо, всередині у нього все кіпить, але він цього принаймі не показує.

— Можливо, і так. Але я, принаймні, досягаю результатів. А ти... здається, тільки витрачаєш час на виправдання, — його голос знову звучав зверхньо.

Я наблизилася до нього, дивлячись йому прямо в очі.

— Ти просто не розумієш, — сказала я твердо. — Ти завжди вважаєш себе кращим за інших, хоча насправді ти просто потрапив у потрібний момент і в потрібне місце.

Він зітхнув, наче розчарований

— Заздрити мені — це, мабуть, єдине, що ти можеш зробити, Ніка. Але не забувай, заздрість — це слабкість, — кинув він з посмішкою.

Я запалилася ще більше.

— Заздрити? Тобі? Та ніколи в житті! Я знаю свої можливості, тому впевнена, що зробила все не набагато гірше тебе. Просто, люблю грати чесно, та не підкупаю всіх і кожного грошима. 

Його лице змінилося, а моя посмішка вже не спадала з моїх вуст. Так, можливо, я програла зараз, але чи це важливо? Я зберегла гідність, а ось він в собі впав дуже низько. Якщо звісно у нього є совість, яка буде картати його.

— Ну, добре, Ніка, — промовив він спокійніше. — Подивимося, скільки ти протримаєшся з такою позицією, коли твоя впертість почне руйнувати тебе. Не всі ідеали витримують реальність.

Я засміялася, холодно і коротко, відчуваючи, що його слова зовсім не зачепили мене так, як він хотів.

— Ідеали не руйнують, а тримають мене на плаву, на відміну від твоєї зарозумілості, Маршеле. Можливо, у тебе є зараз усе, але я не збираюся відмовлятися від своїх принципів лише через твої сумнівні методи.

Він зробив крок ближче, між нами повисла напруга, і я помітила, як його погляд змінився — більше не такий гострий, не такий впевнений. Я на мить затримала подих, бо в ньому прочитала щось інше, незвичне.

Та це було недовго. Я відступила, різко відвернувшись, вирішивши покласти край цій суперечці.

— Знаєш, Маршеле, — сказала я різко, — нехай це буде твоїм останнім словом. Сподівайся, що твоя перемога буде вічною, адже падіння з висоти завжди болюче.

Він не відповів, і я почула лише його тихе зітхання, коли залишала залу.

Нашим суперечкам не буде краю. Я ненавиджу його так само, як він ненавидить мене. Колись, наші батьки зробили велику помилку, за яку тепер розплачуємося ми.

Наші батьки працювали в одній галузі, мали будівельні фірми та між ними постійно була конкуренція. Мої батьки все робили за совістю, чесно та без козирів. Нам це не завжди йшло на користь, адже так ми втрачали безліч важливих проектів та контрактів. Але мене вчили, що колись добро, обов'язково переможе зло. Не знаю, чи знідна я з цим, але посперечатися з ними - права не маю. 

Батьки Маршела повна протилежність. Вони завжди все робили тихо, підступно та на свою користь. Їм головне своя вигода, а на все інше їм було начхати. Проєкти, контракти, гроші та слава - це те, що вони так любили. Те, чим вони пишалися. Та і зараз,нічого не змінилося. Маршел - це вони. Тільки набагато сильніший. Правильно говорять, що діти примножують в собі якості батьків на два. 

Ситуація тільки стала гіршою — коли Ларсонові забрали у нас важливий проєкт. Батьки тоді були дуже розлючені, адже вклали туди безліч сил та праці. Та і на фінанси - це не аби як вплинуло. З того моменту ми всі ворогуємо та ненавидимо їх. І єдине бажання - це помста. Дуже сильна помста! 

Я прийшла додому. Настрою не було взагалі. Бляха, я стільки сил вклала в той проєкт! І чиє ім'я зараз на кожному кроці? Маршела! Ненавиджу його! Бляха, найбільше за все на світі! Я поклала ключі на полицю та зайшла до вітальні, там був увімкнути телевізор. 

« - Пане Маршале, як ваші відчуття? Адже ви виграли доволі вагомий та важливий проєкт, який повпливає на вашу репутацію та популярність. - Посміхнулася мило ведуча . - Я був впевнений,що виграю, адже цього року конкурентів у мене не було, я не вважаю ,що пані Ніка.... »