Розділ 12. Подія року

Декілька днів під час її відпустки відбувалося щось дивне. З огляду на те, що справ у мене не було й мене фактично відсторонили, я вирішив зайнятися своїми особистими питаннями. І, по-друге, справою Джесіки.

У перші дні я не міг до неї підступитися, тому що мені завжди заважали демони, які були поруч із нею й ніколи не відходили. Після зустрічі з Беном він дав мені слушну пораду: демони перебувають із душею, яку ведуть до себе, лише там, де є людні місця, де є інші люди. Там вони можуть підживлюватися негативною енергією не тільки від своєї жертви, а й від оточення. А коли людина залишається сама, на певний період вони втрачають до неї інтерес. Це звучало логічно.

Я почав прораховувати варіанти, де можна було б перетнутися з Джесікою, щоб завести знайомство й наблизитися до неї. Рік тому вона намагалася вкоротити собі віку після загибелі свого п’ятирічного сина. Її син разом із чоловіком загинули в авіакатастрофі. Джесіка досі не могла оговтатися після тих страшних подій. І саме через них вона, сама того не усвідомлюючи, відкрила ворота свого серця Темній службі, яка одразу почала заповнювати її зсередини.

Тому потрібно було допомогти Джесіці, щоб у її серці з’явився хоча б якийсь промінь світла.

Я стежив за нею ще два дні. Сьогодні вона мала прийти на кладовище. Кожного місяця, п’ятнадцятого числа, вона приходила до могили чоловіка і сина. Я вирішив, що це буде вдалий момент для знайомства. Можливо, місце не найкраще для цього, але шанс був чудовий.

Проте я помітив одну річ: поки стежив за Джесікою, за останній день я не бачив Ніколь. Ані її, ані її двох підопічних. Це здавалося мені дивним. Відразу після моєї розмови з Беном Ніколь зникла. Ніхто більше не супроводжував душу Джесіки з боку Темної служби.

Можливо, це була випадковість.

Перед нашою випадково-невипадковою зустріччю з Джесікою я вирішив зарядитися хоч якимись позитивними емоціями. Саме тому увімкнув «Теорію великого вибуху» — серіал, який завжди додавав мені гарного настрою перед роботою.

Не минуло й п’яти хвилин, як мені зателефонував Карл. Карл був моїм знайомим ангелом із категорії тих, що злюднилися, живуть у Нью-Йорку й служать тут, виконуючи свою місію.

— Привіт, Майкле. Ти зайнятий? Ти зараз у Нью-Йорку?

— Так, я у себе в квартирі.

— Це прекрасно, Майкле, бо я стою за твоїми дверима.

— За якими дверима?

— За вхідними. Відкрий мені.

— О Боже, Карле, моя квартира — це моє особисте життя. Я не хочу впускати сюди інших ангелів і змішувати роботу з особистим.

— Майкле, не будь ідіотом. У ангелів немає особистого життя. А по-друге, я завжди запрошував тебе до себе, хоча ти жодного разу не прийшов.

— Добре, Карле, зараз відкрию.

Я відчинив двері. Карл раніше служив у Західній Європі, поки п’ятдесят років тому його не перевели до Нью-Йорка за хорошу статистику.

Провівши його до вітальні, я побачив, як він буквально впав на диван із переляканим обличчям.

— І що ти в мене забув? Може, розповіси?

— Окей, Майкле, я думав, ти поставиш мені те саме запитання.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти взагалі в курсі, що сталося за останню добу в Нью-Йорку?

— Ні, на жаль, не знаю, Карле. Мене відправили у тимчасову відпустку. Тож я не маю доступу до нашого внутрішнього каналу новин.

— Відпустку? Ангелів відправляють у відпустку?

— Можливо, це відпустка. А можливо, мене просто відсторонили від справ на деякий час.

— На який час?

— Приблизно на місяць.

— Місяць? Що ж ти такого зробив, що тобі дали таку «привілею» — місяць займатися своїми справами?

— Це неважливо, Карле. Що ти хотів?

— Усе місто стоїть на вухах. Я маю на увазі обидві сторони.

— Через що? Якась рок-група приїхала в місто?

— Майкле, твої жарти недоречні. Учора сталося вбивство. Три демони, які служили в цьому місті, перестали існувати. Їх знищили. Точніше, на місці знайшли лише їхні речі. Не залишилося жодної енергії. Таке враження, ніби їх просто відрізали від загального потоку.

— І що? Троє демонів перестали існувати. До чого тут я?

— Ти що, Майкле, ідіот? Такі речі трапляються вкрай рідко. Або взагалі не траплялися. Особливо в нашому місті. На місце викликали хранителів міста. Тих самих, що мали б розібратися. Але навіть вони нічого не зрозуміли. Ходять чутки, що незабаром прибудуть великі боси з обох сторін.

— І до чого це все?

— До того, Майкле, що це може стати іскрою для війни. Демони підозрюють ангелів, ангели — демонів. Усі думають, що це провокація. Що хтось хоче нас зіштовхнути лобами. Щоб у місті почалася війна між сторонами.

— Боже, Карле, ти занадто драматизуєш. Можливо, передивився якихось трилерів. Убили трьох демонів. А може, це зробили самі демони? Ти ж знаєш, вони жадібні до влади. Інколи вбивають одне одного, щоб просунутися кар’єрними сходами ближче до диявола.