Розділ 11. ХРАНИТЕЛІ НЬЮ-ЙОРКУ

— Я так розумію, Френсіс, це був один із вас? Я не відчуваю тут рідної енергії, навіть залишків чогось.

— Так, це був один із нас. Судячи з одягу і з тієї енергії, яка залишилася на ньому, це була Ніколь. Але я відчуваю іншу темну силу. Тут був ще хтось.

— Ти сказав — ще хтось? Але я не відчуваю, щоб тут був ангел.

— Ні, Ізра, ангела тут не було. Тут був ще один демон. На цьому даху відчувається темна сила. Моя сила.

— Ти думаєш, Френсіс, що один демон убив іншого?

—Після вбивства ангела або демона залишається хоч якийсь слід, частка енергії або щось подібне. Навіть на місці, де він перестав існувати. Тут жодного сліду Ніколь не залишилося. Вона мала хоч кудись зникнути, але її немає.

— Як давно тобі повідомили про те, що її не стало?

— Годину тому. Але, крім того, сьогодні перед Ніколь зникли ще два рядових демони. На місці, де їх востаннє зафіксували, знайшли так само одяг.

— Як думаєш, є шанс, що наші вищі органи просто закриють на це очі?

— Не знаю. Але за один день зникли три демони. Навіть не зникли — перестали існувати. І нічого після них не залишилося.

— Таке бувало раніше, Френсіс? За тисячоліття твоєї темної служби?

— За останню тисячу років був зафіксований лише один подібний випадок. Коли хтось перестав існувати так, що після нього не залишилося жодного сліду.

— Тисячу років тому я ще не існував нажаль.

— Зате я існував. Перший раз це було зафіксовано майже вісімсот років тому. Тоді було два хранителі міста — Арадей і Дейстан. Коли хрестоносці вперше взяли місто, вони вирізали там усіх жителів. А згодом зник Арадей. Точніше, перестав існувати. Знайшли його одяг, але жодного сліду, жодної ниточки, яка б вела до когось. Обидві сторони одразу запідозрили другого хранителя — Дейстана. Але він зник.

— Зник?

— Просто зник. Він не перестав існувати.

— А таке взагалі можливо? Щоб демон чи ангел спробував утекти, щоб його не зловили? Очі Бога і очі диявола бачать усе. Я так думав.

— Ми всі так думали. До того моменту.

— А це міг бути Люцифер?

— Обидві сторони в тих подіях підозрювали й звинувачували одна одну. Ви думаєте, що це зробив диявол. Ми — що це зробив Бог. Але в будь-якому випадку те, що сталося вісімсот років тому, не міг зробити звичайний ангел чи демон.

— Ти відчуваєш, що тут був ще один демон. Тобто одного демона не стало, а інший утік? Чи це він зробив?

— Ізра ти знаєш, що між ангелами й демонами існують чіткі правила — і в містах, і взагалі на землі. Ми не можемо вбивати одне одного. Тим більше, коли представники однієї зі сторін убивають своїх же. Це немислимо. У людей є свої закони, у нас — свої. Ти не можеш убивати тут, на поверхні, без причини. Бо вищий суд — в особі вищих демонів або, у вашому випадку, архангелів — спуститься й знищить того, хто порушив закон.

— Ти можеш відстежити слід іншого демона, який тут був?

— На жаль, ні. Я відчуваю, що хтось був тут. Відчуваю енергію, присутність другого демона. Але куди він подівся далі — простежити не можу. Таке враження, ніби хтось просто ножицями обрізав цей зв’язок.

— Можливо, це чийсь задум?

— Задум це чи ні — неважливо. Головне — наслідки. Другий раз, коли сталися подібні події, це сталося тут, у Нью-Йорку, на нашій території. Якщо вісімсот років тому обидві сторони одразу кинулися звинувачувати одна одну, то зараз ситуація буде зовсім іншою. Убито трьох демонів. І серед них не було жодного ангела. Я поки що, Ізраелю, нікого не підозрюю і не кажу, що в цьому винні ви, ваша сторона. Але щоб розібратися, із Темної і зі Святої служби можуть прислати спецпосланців. Вони з’ясовуватимуть, що саме тут сталося.

— Ось цього я й боявся Френсісу. Між нами був хиткий баланс. Я сподіваюся, що через сьогоднішні події в місті не почнеться війна. Щоб ангели й демони не почали намагатися знищувати одне одного.

— Саме тому, Ізра, ми з тобою є хранителями цього міста з обох сторін — щоб уберегти всіх, хто тут живе, незалежно від сторони. Але те, що сталося на цьому даху, — це щось більше, ніж ти чи я. Якщо хтось зміг знищити трьох демонів і не залишити сліду, то я боюся, що в нього сила, якої ми з тобою не маємо.

— О Боже, Френсіс. Уперше за двісті років, відколи ми з тобою хранителі Нью-Йорку, я бачу в тобі страх.

— Неважливо, хто це зробив. Ми не будемо мати з цим справу. Ми доповімо нагору. А там з’являться ті, хто зможе з цим розібратися.

— Тоді починай молитися своєму Богу, Ізра. І молися щохвилини, щоб так воно й було. Бо якщо ми перетнемося з тим, хто це зробив, на цьому наше існування — і наша дружба з тобою, в лапках, — закінчиться. А я б хотів залишатися хранителем ще хоча б кілька століть.