РОЗДІЛ 5. ЛЮДСЬКА ПСИХОЛОГІЯ

Поки є час — цілий місяць — я можу зайнятися тим завданням, яке дав мені Міфтендивікус. Робота Джессі. Джессі з Нью-Йорка. Я живу в Нью-Йорку. Можу спостерігати за нею, роздивитися її життя і зрозуміти, чому вона потрапила до блакитного списку.

Життя серед людей мало свої правила, і вони зовсім не схожі на небесні. Тут є власні закони — закони вулиці, звички, страхи та надії. І я, Майкл, мушу зрозуміти їх і захистити душу, яка ще може загорітися світлом, перш ніж темрява її знищить.

Як я вже казав раніше  Міфтендикісу, я зазвичай працюю неофіційно. Хоча, якщо бути чесним, не завжди. Іноді я допомагаю іншим ангелам із їхніми людьми. Це буває нечасто, але трапляється.

Я переконаний: щоб допомагати людям, треба бути добрим психологом. Проблема лише в тому, що у людей є психологи, у їхніх психологів — свої психологи, і так безкінечно по колу.

Мабуть, мені самому не завадило б вступити в якийсь університет, вивчати психологію хоча б років п’ять. Бо щоб розуміти людей, треба спершу розібратися у собі. В якийсь університет середнього рівня можна було б вступити але спершу мені потрібно було б ще років тридцять виборювати цей дозвіл на вступ, тому що в Гарвардський чи Оксфордський університет навіть простого ангела не пустять на поріг, навіть мій шеф Габі не має таких звязків в цьому світі.

У Святому Писанні сказано: «Коли ти говориш братові своєму, що в його оці скалка, а в твоєму колода — лицемірю, вийми спершу колоду зі свого ока…»

На жаль, ангели не мають власних психологів. Ми можемо говорити лише з Богом. Ми молимось Йому щодня. Я молюся щодня.

Але Він мені ніколи не відповідає.

Іноді я жартую сам із собою — може, мої молитви потрапляють у якийсь небесний спам?

А може, Він просто слухає всі одночасно, а відповідає раз на тисячу років, коли знайде час розібрати накопичене?

На щастя, я ангел, і час для мене не має влади. Я можу чекати вічність.

А от люди… вони моляться щодня, сподіваючись почути хоч шепіт у відповідь.

Цікаво, відповідає їм Бог? Чи, можливо, вони, як і я, говорять у порожнечу, наповнену вірою?

Габбі в нашій останній розмові згадала Адді — хлопця, через якого я колись зробив фатальну помилку. Вона мала рацію: я тоді вирішив побути психологом, і з того нічого доброго не вийшло.

Так, це була велика, болюча помилка. Але за останні сто років я більше не допускав подібних промахів.Хоча… майже не допускав.Рік тому стався один

випадок.

У Лос-Анджелесі жив чоловік — п’яничка років сорока. Десять років алкоголь знищував його тіло й душу. Служба Люціфера вже майже забрала його, і я відчував, що програю цю боротьбу.

І тоді, всупереч усім правилам, я знову вирішив зіграти роль психолога.

Я порадив йому спробувати знайти щастя в іншому — у чомусь, що приносить радість, але не руйнує, те що може надати крила для польоту в краще життя.

Та, на жаль, він зрозумів мене по-своєму. Наступного дня його знайшли мертвим. Передозування героїном.

Він вирішив, що саме це я мав на увазі під «іншим задоволенням».

І тоді я  програв — не людині, а самому собі. Потрібно краще висвітлювати і обгрунтовувати свою думку людям, так як в них дивовижна фантазія яка працює в обидві сторони

З того часу я поклявся: більше жодної самодіяльності. Жодних «експериментів із психологією».

Лише спостерігати. Лише вести. Без імпровізацій.

Ну що ж… Мене відсторонили.

Маю цілий місяць — тридцять один людський день — щоб насолодитися своєрідною «святою відпусткою». І, мабуть, це навіть не найгірше, що могло статися.

Я сів біля вікна,  й відкрив досьє Джессі. Я розгорнув тонку теку з небесним штампом і почав читати. Уже з перших рядків зрозумів: життя цієї жінки не було легким. Вона рік назад намагалася покінчити з життя самогубством. Її шлях був сповнений болю, розчарувань і тіні, що не відступала роками.

І, судячи з усього, вона знову наближається до тієї межі, за якою — лише безодня. Саме тому Джессі потрапила до блакитного списку.

Блакитний — це не просто статистика душ. Це майже вирок. Туди заносять тих, за кого ми майже втратили надію. Дев’яносто відсотків таких душ зрештою йдуть від нас.

Ми боремося за кожну людину, за кожну іскру Божого створіння. Але бувають випадки, коли навіть ми розуміємо: шансів майже немає.

У нас цей список називається блакитний, а в службі Люсі — сірий список Сірий — це колір  тих, кого вони вже вважають своїми. Людей, у яких біль переважив віру, а відчай — надію.