Вечірнє багаття за обрієм гасне,
Ми йшли навмання у небесні краї.
І небо відкрило нам диво прекрасне,
Де грають яскраві, живі ручаї.
Барвиста дуга пролягла над світами,
Умита прозорим, мов скло, дощем.
Земля залишилась далеко під нами
Із колишнім смутком і давнім плачем.
Не ведуть наші стежки сюди,
У висі небесній, де зорі ясні.
На райдузі заблукали назавжди,
І розчиняємось в тихому сні.
Ми стали частиною вічного сяйва,
Розмилися межі буденних думок.
І кожна тривога тепер уже зайва,
Коли ми у вічність зробили цей крок.
Відредаговано: 15.10.2026