Між небом і подихом
189
Розвій мене за вітром, коли забудеш,
Коли моє ім’я зітреться в пам’яті твоїй.
Коли в тумані днів шукати вже не будеш
Сліди моїх думок і спалахи надій.
Розвій мене, як попіл, над причалом,
Де ми колись стрічали золоті світанки.
Нехай усе, що так боліло й зігрівало,
Зіллється з тишею неминучої мовчанки.
Не залишай в кутку старої фотокартки,
Не муч себе даремно спогадом блідим.
Навіщо нам вогонь, що не тримає варти,
Який лишив по собі тільки сірий дим?
Свободу дай душі, лети собі в майбутнє,
Спали мости минулі, що вели до нас.
Розвій мене за вітром — тихо й незабутньо,
І хай усе загладить невблаганний час
Відредаговано: 15.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
