Між небом і подихом

169

Не бійся втратити. Втрачай.

У світі все не вічне, зрештою.

Хтось тихо скаже: «Зачекай»,

А хтось пройде твоєю стежкою.

Не бійся двері зачинити,

Якщо за ними тільки протяги.

Бо серце втомлюється жити,

Серед красивої міражності.

Я не для ролі запасної,

Не для мовчання між рядків.

Якщо вже бути — то весною,

А не відлунням давніх слів.

Тож усміхнуся і піду,

Залишивши легкий серпанок.

Бо навіть після всіх розлук

Життя почнеться ранком.

І буде кава, буде дзвінкий сміх,

І сонце в шибку вже заглядає.

А щастя любить не сумних —

Воно до вільних себе повертає.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше