Між небом і подихом
163
Я не рахую дні — вони минають тихо,
Як хвилі, що звучать у глибині душі.
Я просто вірю: десь, повз негаразди й лихо,
Ти теж ідеш мені назустріч у тиші.
Я не кляну літа, ні відстані, ні кроки,
Що розділили раптом наші голоси.
Бо кожен довгий день і ці німі уроки —
Це привід вірити у світ твоїх слідів.
Я слухаю, як ніч торкається до скла,
Як засинає місто в сутінках тривожних.
І в спокої цім стільки світла і тепла,
Що відчуває це, напевно, кожен...
Нехай веде дорога непроста й крута,
І доля розкидає сотні різних знаків,
Я знаю: серце крізь тумани відліта
І чує тихий крок із тисячі означень.
Я не гукаю вголос — я тебе тримаю
У тихій вірі тій, що виросла без слів.
Бо справжнє сподівання — це коли кохають
Без болю, без образ і зайвих голосів.
Відредаговано: 09.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
