Між небом і подихом
157
Він п’є свою гірку каву зрання,
У дим ховає втому і жалі.
Вона ж шукає небо до світання
І тоне тихо в ніжній блакиті.
Він звик до тиші, вечора й цигарки,
Де кожна ніч — мов попіл на вікні.
Вона збирає бережно фіалки
І мрію носить світлу у душі.
Він вечорами знов виходить в темінь,
Де дим малює риси дорогі.
Вона ж у небі ловить погляд теплий
І бачить очі рідні в синяві.
Він стриманий, мов камінь при дорозі,
Не звик комусь відкривати печаль.
Вона ж живе у мріях і тривозі,
Де ніжність ллється тиха, мов вуаль.
Вони живуть у різних паралелях,
У кожного свої дощі й мости.
Та їх любов — у поглядах і тиші,
Яку словами важко донести.
Він не напише — гордість не дозволить,
Вона змовчить, сховавши тихий щем.
І тільки ніч між ними тихо бродить,
Несучи біль заплаканим дощем...
Відредаговано: 09.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
