Між небом і подихом
142
Ти не зумів розгледіти мене,
Дивився крізь, минаючи очима.
Здавалось — все розвіється, мине,
А я — лиш тінь у тебе за плечима.
Та промайне твій час у шумі літ,
І сивина торкнеться тихо скроні.
І пам’ять поверне загублений світ,
Де ти любов ховав в свої долоні.
Тоді почнеш мене ти малювати —
По лініях руки, по тінях вій.
Згадаєш голос, що умів тримати,
І теплий погляд, втрачений, але живий.
Цей образ в серці раптом оживе,
І ніби справжній, покличе він тебе.
Та говоритиме крізь тишу і роки,
Мов біль живий, захований в думки.
Та буде пізно. Впали всі мости.
Порцелян розбився, залишивши страх.
Я оживу лиш в тиші твоїх снів —
Назавжди втрачена в живих світах.
Відредаговано: 09.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
