Між небом і подихом

138

Будь тим світлом, до якого тягнуться,

Коли навколо — морок і туман.

Нехай до рук твоїх серця пригорнуться,

Немов до ліків від глибоких ран.

Не треба крику, зайвої патетики,

Бо справжнє сяйво — тихе і ясне.

Воно живе у щирій арифметиці:

Віддай краплинку — і печаль мине.

Будь тим вогнем, не спалюючи,

Дороговказом у нічній імлі.

І навіть в миті, коли світ руйнується,

Тримай свічу запалену в собі.

Бо темрява — це лиш відсутність променя,

А страх боїться тих, хто йде вперед.

Будь тим життям, що крізь каміння

Проб’ється квіткою поміж тенет.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше