Між небом і подихом
131
Маленькі долоні тримають твій світ,
І час уповільнив свій зоряний біг.
Ти дивишся в очі, де сонечка світ,
І тихо лягає любов на поріг.
Ще вчора, здавалось, дівчатком була,
У травах блукала, не знаючи бід.
Матусина ніжна й тепленька рука
Витирала сльозинку і гріла твій слід.
А нині дивися: змінилися ролі,
Ти більше не та, що чекає тепла.
Ти — гавань спокійна в бурхливому морі,
Ти крила любові над кроком звела.
"Тепер ти сама стала мамою, доню,
І коло замкнулось, і світ занімів.
Весь всесвіт умістився в твою долоню
Без зайвих, важких і непотрібних слів."
Ти раптом збагнула матусин той страх,
Коли запізнилась на чверть чи на мить,
Чому в її теплих, старечих очах
Сльоза від любові так часто бринить.
Пробач їй тривогу, і ночі без сну,
І те, що за тебе тремтіла колись.
Тепер ти плекаєш дитину ясну
І тихо шепочеш у небо: «Молись...»
Колихай це диво. Тримай цей момент,
Він змиється плином стрімких русих літ.
Бути мамою — це найсвятіший сюжет,
І найніжніший на світі політ.
Відредаговано: 09.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
