https://st.booknet.ua/uploads/covers/220/1777314794_94.jpg
Між небом і подихом
124.
Вона тужила в тиші вечоровій,
Шукала в небі зорі золоті.
І він не жив без світлої любові —
Та просто існував на самоті.
Думки блукали, мов сумні мелодії,
З'єднати їх ніхто не смів... не вмів.
Вона мовчала в тихій непогоді,
Він без її очей себе не розумів.
І так пливли роки у дивній тузі,
Один без одного не мали сил.
Вони були у Всесвіті, мов друзі,
Та їхній біль не підіймав їм крил.
Та десь у глибині, у серця ритмі,
Жила надія — тихо - тихо, як весна.
І той, хто був у цій журбі й молитві,
Прокинеться — і з ним прокинеться Вона.
Відредаговано: 31.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
