А небо знає більше, ніж книжки,
Воно читає долі поміж хмар.
Ми креслимо на аркушах стежки,
А там — вогонь і неосяжний дар.
Коли душа заплуталась в юрбі,
І шепіт вітру гасне вдалині,
Воно дарує спокій боротьбі
В лазурній, нескінченній глибині.
Там зорі сплять, мов іскри сподівань,
Пророчать ранок у німій росі.
Поза межею наших запитань
Світає істина у всій красі.
Ти підніми обличчя до висот,
Де зникне сумнів і тривожний щем.
Серед земних і болісних турбот
Ми під високим небом тихо йдем.
Відредаговано: 21.07.2026