Між небом і подихом

117

А небо знає більше, ніж книжки,

Воно читає долі поміж хмар.

Ми креслимо на аркушах стежки,

А там — вогонь і неосяжний дар.

Коли душа заплуталась в юрбі,

І шепіт вітру гасне вдалині,

Воно дарує спокій боротьбі

В лазурній, нескінченній глибині.

Там зорі сплять, мов іскри сподівань,

Пророчать ранок у німій росі.

Поза межею наших запитань

Світає істина у всій красі.

Ти підніми обличчя до висот,

Де зникне сумнів і тривожний щем.

Серед земних і болісних турбот

Ми під високим небом тихо йдем.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше