Між небом і подихом

116

Вона любила запах свіжих книг,

де кожен аркуш шепотів секрети.

І чай, що на підвіконнях стиг,

поки за склом складалися сюжети.

Вона любила місто у дощі,

коли асфальт ставав дзеркальним небом,

і тихий крок прохожих у ночі,

що зник за рогом — саме так, як треба.

Любила хліб і хрускіт скоринок,

горнятко тепле у своїх долонях,

і ранки, де туману ще затінок,

а сонце вже чекає на кордонах.

Любила прості та земні дива:

як лампа світить в кухні пізно-пізно.

І в цьому всьому — справжня і жива.

Без зайвих слів. І чесно. І залізно.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше