Вона любила запах свіжих книг,
де кожен аркуш шепотів секрети.
І чай, що на підвіконнях стиг,
поки за склом складалися сюжети.
Вона любила місто у дощі,
коли асфальт ставав дзеркальним небом,
і тихий крок прохожих у ночі,
що зник за рогом — саме так, як треба.
Любила хліб і хрускіт скоринок,
горнятко тепле у своїх долонях,
і ранки, де туману ще затінок,
а сонце вже чекає на кордонах.
Любила прості та земні дива:
як лампа світить в кухні пізно-пізно.
І в цьому всьому — справжня і жива.
Без зайвих слів. І чесно. І залізно.
Відредаговано: 21.07.2026