Між небом і подихом
112
В її зіницях — папороті цвіт,
Глибока тиша лісу після зливи.
Вона не підкоряє силою цей світ,
А просто робить кожного щасливим.
Не через чари, не через напій,
Що варять відьми у гущавині німій —
Вона закохує теплом своїх долонь,
В яких горить ласкавий, неземний вогонь.
Зелені очі — то не просто колір,
То спокій трав і віра у життя.
В її розмові — щирість, як пароль,
Що відкриває двері в майбуття.
Вона сміється — і зникає сум,
Вона мовчить — і в серці квітнуть рути.
Відкинувши весь зайвий світу шум,
Ти прагнеш поруч з нею просто бути.
Бо кожна жінка — мавка лісова,
В душі якої зріють дивні дива.
Ти впізнаєш себе у цих словах?
Ти теж — тепла, щира і вродлива.
Відредаговано: 21.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
