Між небом і подихом

111

Життя — це вічна весна,

не та, що в календарях цвіте,

а та, що тихо й невпинно

крізь холод у серці росте.

Вона не питає дозволу,

не знає, коли їй прийти,

вона проростає крізь втому

і навіть крізь темні світи.

І в дні, коли небо важчає,

коли розсипається світ,

крізь тишу, крізь втому і морок

пробивається ніжний світ.

Життя — це не просто зміни,

не відлік сезонів і днів,

це те, що живе всередині

й тримає тебе від злив.

І в кожній найглибшій темряві,

де, здається, весни нема,

тихо, без жодного слова

в тобі проростає вона.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше