Між небом і подихом

107

Ти тримаєш Всесвіт у долонях —

ніжно, тихо, і без зайвих слів.

Світ не знає, як серце стогне,

як ти йдеш крізь мільйони злив.

Не питають, чи важко, правда?

Чи не тисне чужий цей біль.

Просто знають — ти знову встанеш,

навіть там, де немає сил.

Усміхнешся — і стане світліше,

навіть якщо всередині ніч.

Ти не просиш — ти просто дихаєш,

і тримаєш свій внутрішній міст.

Ти з уламків себе збираєш,

по крупинках, крізь страх і втому.

І ніхто до кінця не знає,

скільки бур ти несеш додому.

Та в очах твоїх впертість тиха,

У долонях цілий світ,

І кожне велике лихо —

стане поштовхом в політ.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше