Ти тримаєш Всесвіт у долонях —
ніжно, тихо, і без зайвих слів.
Світ не знає, як серце стогне,
як ти йдеш крізь мільйони злив.
Не питають, чи важко, правда?
Чи не тисне чужий цей біль.
Просто знають — ти знову встанеш,
навіть там, де немає сил.
Усміхнешся — і стане світліше,
навіть якщо всередині ніч.
Ти не просиш — ти просто дихаєш,
і тримаєш свій внутрішній міст.
Ти з уламків себе збираєш,
по крупинках, крізь страх і втому.
І ніхто до кінця не знає,
скільки бур ти несеш додому.
Та в очах твоїх впертість тиха,
У долонях цілий світ,
І кожне велике лихо —
стане поштовхом в політ.
Відредаговано: 21.07.2026