Між небом і подихом

99

Відпускаю — не з слабкості, ні,
А з любові до себе глибокої.
Те, що було — вже стало мені
Не тягарем, а дорогою пройденою.

Відпускаю — нехай відпливе,
Як вода крізь долоні неспинна.
Що моє — неодмінно прийде,
Що не моє — вже не моя глибина.

Не тримаю ні біль, ні жаль,
Вони тихо у тінь відходять.
Бо душа не для вічних спіралей —
Вона світло крізь темряву водить.

Відпускаю — і дихаю знов,
Легше стало, ніби весною.
Бо справжня, жива любов
Починається саме зі мною.

Подобається

#956 в Різне
#118 в Поезія

Відредаговано: 22.06.2026