Не з гучних слів і не з обіцянок —
З тиші, що в серці лягла без причин,
З пауз, де я відпускала світанок
І поверталась до власних глибин.
Без доказів, без зайвих пояснень,
Тихо зростало у грудях тепло,
Наче в мені, крізь буденність і час цей,
Щось невразливе на світ проросло.
Не для когось — і не як залежність,
Не як чекання чи вічний поріг,
А як природна і світла належність
До себе самої, без втрат і доріг.
І вже не треба ні слів, ні зізнання,
Щоб відчувати цю тиху красу…
Я проживаю в собі це кохання,
Наче у світлі, яке я несу.
Відредаговано: 08.06.2026