Між небом і подихом

59

Вона сьогодні — ніжна тиша,

Мов ранку лагідне тепло́.

А завтра — буря над дахами,

І серце знову обпекло́.

Вона усміхнеться — і свято,

І світ стає на мить ясний.

Та варто щось сказати зайве —

І винен знову будеш ти.

То каже: «Я проста, як правда»,

То змінить раптом сто ролей.

І той, хто думав: «Все читаю»,

Вже губить логіку і клей.

Вона і мудра, і наївна,

І буря, й лагідна весна.

І як її збагнути повністю —

Не вгадає навіть сама.

Не шукай пояснень у словах,

Не міряй серце на вагу.

Бо жінка — це буря в очах,

І тут ніхто не тримає руку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше