Вона сьогодні — ніжна тиша,
Мов ранку лагідне тепло́.
А завтра — буря над дахами,
І серце знову обпекло́.
Вона усміхнеться — і свято,
І світ стає на мить ясний.
Та варто щось сказати зайве —
І винен знову будеш ти.
То каже: «Я проста, як правда»,
То змінить раптом сто ролей.
І той, хто думав: «Все читаю»,
Вже губить логіку і клей.
Вона і мудра, і наївна,
І буря, й лагідна весна.
І як її збагнути повністю —
Не вгадає навіть сама.
Не шукай пояснень у словах,
Не міряй серце на вагу.
Бо жінка — це буря в очах,
І тут ніхто не тримає руку.
Відредаговано: 08.06.2026