Між небом і подихом

48

Що собі сказати? — мовчи.

Слова вже нічого не значать.

Я навчилась іти уночі,

де слабкі без причини плачуть.

Дихаю рівно. Усередині — грім.

Світло моє — не для кожного ока.

Я вже не стану нічиїм берегом тихим,

я надто добре пізнала потоки.

Не підходь. Я тепер не та.

Не тому, що боюсь — я знаю:

після довіри росте пустота

і земля під ногами палає.

Торкнешся — іскри підуть по шкірі,

спалах — і знову пітьма.

Я більше не вірю жодній зливі,

яка обіцяє завжди дива.

І якщо я здаюсь крижаною —

це не гордість і не стіна.

Просто серце платить ціною

за тих, кому сильно вірила я.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше