Між небом і подихом

18

Він обіцяв собі не закохуватись,
Гнав її з серця, подумок, мрій.
По його тілу тихенько ковзались
Примари майбутніх подій.

Її аромат, що таємно приковував,
Снився ночами йому без кінця.
Страх, як блискавка, охоплював,
Що без неї не зможе прожити життя.

Він пірнав у снах без останку,
У мрії шалені, як лід.
Прокидався кожного ранку,
На подушці зникав її слід.

Ткав своє щастя, ламав свою постать,
Та вірив, що зможе йти.
Ночами холодну ту постіль
Зжимав кулаком у самоті.

Змінився геть, міняв їх сотнями,
Але в душі — я одинак.
Та кожного ранку дивився у простір —
Там було пусто, бо без неї ніяк.

Подобається

#705 в Різне
#73 в Поезія

Відредаговано: 09.05.2026