Між небом і подихом

17

Ні в кому більше мене не обирай,
Щоб не була схожа «трішки».
Мені не треба в ліжко теплий чай,
Обійми, поцілунки найніжніші.

Не обирай мене у тій, яка кохає
І поруч тихо йде навшпиньки,
Яка усе в житті владнає,
Сама тане, мов повітря бризки.

Не обирай мене, тому що звик
До ніжності, підтримки, ласки.
Бо це все тлін, лише пшик,
Коли закінчиться для неї казка.

Не обирай мене ніколи більше —
Я звикла до своєї долі,
До того, що я «все» і найщиріше,
А ти — лише «потроху» і «поволі».

Подобається

#705 в Різне
#73 в Поезія

Відредаговано: 09.05.2026