Між небом і подихом

14

Не лякай мене своєю байдужістю,
Яка в тобі є без каяття.
Я йду крізь слова й відсутність,
Збираю думки, мов тіні життя.

Вона осідає потроху,
З’їдає, захоплює міцно маятник дум
закритись, забутись вона спокушає
Перекрикує життя шум.

Я тримаюся за власне світло,
Широко відкритих очей.
Поки в мені ще не зникло
Літнє тепло подих ночей.

І навіть якщо вона сильна,
Мій шлях важкий і пустий
На світі одна є людина
За ради якої я йду.

Подобається

#705 в Різне
#73 в Поезія

Відредаговано: 09.05.2026