Між небом і подихом

6

Темним світанком біля серця,
Оговтаним від жахливого сну,
Щось всередині тихо сміється,
Залишивши порожнину одну.

Німих торкань очима снів,
Байдуже на блакить серпанку.
Нема бажання теплих слів
І запашної кави на сніданок.

І тягнеться та мить, як рік,
Блистить, мокріє темним димом.
Мовчання — запах німих повік,
Все оповилось прозорим пливом.

І тиха правда, ніби слід у склі,
Повільно повертає до живого.
Бо навіть там, де темінь на крилі,
Осяє ранком — і зникне все довкола.

Подобається

#485 в Різне
#29 в Поезія

Відредаговано: 28.04.2026