Розділ 24.2

Двері Соніної квартири відчинилися майже одразу. Подруга оглянула мене з голови до ніг, і відступила на крок назад, даючи мені дорогу.

— Заходь, — тихо сказала Соня, а в її голосі відчувалася помітна тривога.

Я переступила поріг, залишила валізу біля входу, та пройшла далі, зупинившись посеред кімнати. Відчула себе чужою навіть у квартирі подруги. Наче я принесла сюди не валізу, а весь свій хаос.

Соня підійшла ближче, та ще раз оглянула мене уважним поглядом, звернувши увагу на руки, які я ніяк не могла втримати спокійно.

— Розповіси, що сталося?

Я глянула на неї й важко зітхнула.

— Тепер мені стало ще цікавіше, — спробувала пожартувати вона, але очі в неї були серйозні.

— Поліна вагітна, — сказала я рівно, дивлячись просто на неї.

Соня моргнула. Один раз. Другий.

— Ну… діти — це ж добре… — почала вона обережно.

— Найімовірніше, ця дитина від Влада, — сказала я, опускаючись на диван, що стояв позаду мене.

Тиша впала між нами, як щось важке й скляне.

Соня сіла поруч, повністю розвернувшись до мене.

— А от це вже… не дуже добре. — Вона зітхнула. — Ти впевнена?

Я задумалась. Смішно. Наче моя впевненість могла б щось змінити в цій ситуації.

— Не на сто відсотків, — чесно відповіла я. — Є ймовірність, що не від нього. — Я відвела погляд, втупилась у підлогу і видихнула. — Або ж я просто дуже хочу в це вірити.

Настала пауза, і я знову подивилась на Соню.

— Але ми ж говоримо про Поліну…

Вона скривилась.

— Так. У цій історії її характер явно не на нашому боці.

І це було правдою. Моя сестра завжди була занадто правильною. Тож якщо вона зараз вагітна — то це не випадковість.

Через кілька секунд Соня обережно сказала:

— Слухай… у них весілля за місяць. Якщо подумати — місяцем раніше, місяцем пізніше… не велика різниця.

Вона винувато скривилась, ніби сама відчула, як це прозвучало.

Я гірко усміхнулась. Так, якщо думати раціонально — для них усе сходиться ідеально. Заручини. Весілля. Дитина. Гарна картинка ідеальної родини.

— Я розумію, як тобі зараз, — тихо додала вона. — Але… все ж… добре, що у вас так нічого й не зайшло надто далеко.

Я повільно повернула до неї голову, і вона застигла, коли все зрозуміла з мого погляду.

— Ви ж не…?

Я скривилась і, видихнувши, заплющила очі. І цього жесту вистачило.

Настали знову кілька секунд мовчання.

— Так… добре. Це трішки ускладнює ситуацію, — видала вона нарешті.

Я глухо простогнала:

— Трішки? Соню, це дуже ускладнює ситуацію.

Соня обійняла мене міцно. По-справжньому. І я на мить дозволила собі впертись лобом їй у плече й просто бути слабкою.

— Все буде добре, — тихо сказала вона.

Я мало не розсміялась. “Все буде добре”. Так, якщо дуже сильно примружитися й уявити, що я не закохалась у нареченого своєї сестри.

Вона відпустила мене й знову сіла на своє місце.

— Але я нічого не розумію, — сказала чесно. — Ти мусиш мені все розповісти. Бо, судячи з новин, я пропустила пів твого життя.

Я кивнула, і почала розповідати їй все, що вона ще не знає. Розповіла про наші стосунки. Про те, що він говорив. І як я легко у все повірила. 

Коли я закінчила, в кімнаті стало тихо. Соня дивилась на мене довго.

— Так… ситуація непроста, — нарешті сказала вона.

— Дуже непроста, — уточнила я.

Вона стиснула мою руку.

— Але я не впевнена, що все так однозначно, як ти думаєш. Мені здається… щось тут не сходиться. Я не впевнена, що Влад грався з тобою.

Я похитала головою.

— Можливо, він і не грався. Можливо, він говорив правду. — Я ковтнула. — Але це не скасовує того факту, що він може бути батьком дитини Поліни. І що, швидше за все, так воно і є.

А отже — що б він там не відчував… це вже не має значення.

Соня тихо запитала:

— І що ти плануєш робити?

Я гірко всміхнулась.

— Те, що й планувала раніше. Після весілля — поїду за кордон.

Вона одразу засмутилась.

— Знову?

— По-іншому не можу, — тихо відповіла я.

— Тобі потрібно поговорити з Поліною, — сказала Соня.

Я кивнула.

— Колись. Але не зараз.

Бо зараз я не зможу дивитися їй в очі. І не зможу слухати, якщо вона почне розповідати про їхні стосунки з Владом. Я не впевнена, що зможу спокійно витримати це.

Я сіла глибше в диван і закрила очі.

Найгірше в цій ситуації було те, що я досі не розуміла, де в цій історії правда. І чи була вона взагалі.