Глава 31

Ранок суботи видався напрочуд світлим і сонячним. Олена прокинулася виспаною та у дивно легкому, спокійному настрої - нічні тривоги й роздуми кудись поділися, залишивши приємну ранкову прохолоду за вікном. Вона якраз пила каву на кухні, плануючи день, коли різко й бадьоро зазвенькотів Машин телефон.

Маша, ще сонна, в розстебнутому домашньому халаті, кинула погляд на екран і здивовано підняла брови:

- Хто це в таку рань? - пробурмотіла вона собі під ніс і взяла слухавку. - Алло? Так, я слухаю... Ого. Добре, зараз спущуся.

Вона швидко накинула зверху теплу кофту, закотила очі з усмішкою - мовляв, кому це прийшло в голову влаштовувати сюрпризи на вихідних - і вискочила з квартири.

За кілька хвилин замок клацнув знову, і в передпокій занесло густий, оп'янілий аромат свіжої зелені, весняного дощу та медових трав. Маша з'явилася в дверях, ледь визираючи з-за величезного, розкішного кошика. Там буяло справжнє свято: різнобарвні тюльпани, гілочки бузку, нарциси, перші польові квіти та соковита зелень перемішувалися у веселому, яскравому безладді, наче шматочок травневого лугу, перенесений просто в квартиру.

- Мам, ти бачила колись таке?! - сміючись і ледве стримуючи важкий кошик на руках, вигукнула Маша, ставлячи його на підлогу біля дивана. - Я сама в шоці!

Олена усміхнулася, підходячи ближче й дивлячись на це строкате диво.

Маша тим часом обережно розсунула стебла й витягла звідти невелику білу картку в конверті. Вона розгорнула її, прочитала кілька рядків, і на її обличчі з'явилася лукава, дещо здивована усмішка. Вона перевела погляд на матір:

- Уявляєш, це не Міша, - протягнула Маша, явно інтригуючи. - Це Максим.

Олена на секунду застигла, відчуваючи, як у грудях щось легко охнуло.

- А хто такий Максим? - спитала Олена,

Маша підвела погляд від записки, і на її губах заграла загадкова, дещо незбагненна усмішка. Вона легковажно помахала карткою в повітрі.

- Хлопець із компанії Міши, вони разом знімають житло, - відповіла вона, і в її голосі вчувся легкий дзвінкий подив. - Ніколи б не подумала, що я йому подобаюсь...

Вона замовкла, знову дивлячись на розкішні квіти, а в повітрі зависла та особлива, трепетна атмосфера дівчачої таємниці, де все перемішалося - і несподіванка, і прихована жіноча гордість від того, що хтось наважився на такий красивий вчинок. Олена дивилася на доньку, відчуваючи водночас і полегшення від того, що в Машиному житті з'являються інші кольори та інші люди, і дивний, тонкий укол чогось незрозумілого десь глибоко в серці.

Маша ще з хвилину постояла біля величезного кошика, проводячи пальцями по оксамитових пелюстках троянд і вдихаючи стійкий, солодкуватий запах весни. Потім обережно підняла його і, щасливо усміхаючись собі, занесла до своєї кімнати. Двері зачинилися з легким, м’яким клацанням.

Олена залишилася стояти у вітальні сама. Вона одразу зрозуміла: допитуватися чи намагатися витягти якісь подробиці зараз марно - Маша пірнула в цей несподіваний вир емоцій з головою, і весь світ для неї на деякий час звузився до однієї маленької записки.

Зітхнувши - у цьому зітхунні перемішалися і полегшення, і легка материнська тривога, - Олена кинула погляд на кухонні полиці. Домашньої хімії майже не залишилося: ні прального порошку, ні звичного засобу для посуду, ні ганчірок. Усе скінчилося якраз тоді, коли найменше хотілося кудись іти. Але холодильник і шафки теж зияли порожнечею, тож відкладати поїздку на ринок не було сенсу.

Вона дістала з шафи сумочку, перевірила гаманець, дістала з полиці велику полотняну торбу для покупок і вже збиралася взуватися в передпокої.

У цей момент двері Машиної кімнати скрипнули, і звідти визирнула донька.

- Ти куди? - здивовано запитала Маша, окинувши поглядом мамине вбрання і торбу в руках.

- На ринок, - спокійно відповіла Олена, застібаючи замок на сумці. - У нас удома майже все закінчилося. Порошок, мило, та й продукти треба докупити.

Маша замовкла на секунду, а потім її обличчя розпливлося в широкій усмішці. Вона раптом кинула погляд на свій телефон, який тримала в руці, швидко заблокувала його і рішуче махнула головою:

- О, чудово! Я з тобою. Почекай хвилину, я вдинуся!

Не чекаючи відповіді, Маша зникла у своїй кімнаті, а за хвилину звідти донісся дзвінкий голос:

- Хіба я можу тебе відпустити саму з такими важкими сумками? Зараз-зараз, я вже майже готова!

З кімнати знову почулося шарудіння, а за секунду Маша вилетіла в передпокій, затягуючи на ходу кросівки. Вона виглядала легкою, збудженою, і в її очах готів той самий грайливий вогник, якого Олена не бачила вже давно.

Маша випросталася, підхопила свою сумочку і, широко усміхаючись, глянула на матір:

- Слухай, мам, а ми так давно були в зоопарку! День гарний, настрій є, може, спочатку до зоопарку? Проветримось, погуляємо, а на ринок уже потім сходимо?

Олена на секунду застигла біля дверей, здивована такою різкою зміною планів. Зоопарк - останнє, про що вона думала цього ранку, плануючи нудні побутові справи з порошками й ганчірками. Але дивлячись на обличчя доньки, яка буквально світилася від якихось своїх прихованих емоцій та ранкових квітів, відмовити було просто неможливо. Та й зрештою, погода справді стояла чудова, а вихідні створені не лише для прання.