Глава 20

Олена стояла нерухомо, вчепившись пальцями в край кухонного столу так, що кісточки побіліли. Вона дивилася, як він нахиляється - м'язи під його футболкою напружувалися, кожен рух був просякнутий недбалою, тваринною впевненістю. Це було фізичне, майже нестерпне тяжіння, яке змушувало її легені працювати впівсили.

Вона все розуміла. Вона не була наївною дівчинкою, щоб обманювати себе щодо природи цього «магнетизму». Так, вона хотіла його. Хотіла відчути цю силу, цей вогонь, який він випромінював, хотіла на мить забути про все - про Машу, про свої принципи, про те, що він за людина. Це було бажання, яке пронизувало до самих кісток, гостре і небезпечне, наче лезо.

Але в глибині свідомості, десь під цим шаром пристрасті, холодно пульсувала думка: ні до чого хорошого це не призведе.

Вона знала, що гра з ним - це гра з вогнем у приміщенні, повному бензину. Якщо вона піддасться, вона втратить не лише контроль над ситуацією, вона втратить саму себе. Вона стане ще однією «історією» в його колекції, ще одним трофеєм, який він розчавить, як тільки йому стане нудно.

Олена бачила, як він знову здригнувся, намагаючись закрутити злощасну деталь, і на мить у ньому промайнуло щось зовсім інше - не хижак, а просто чоловік, який помиляється. І це було найстрашніше. Це було її головною пасткою. Бо саме цей «людський» відблиск змушував її серце битися частіше, а здоровий глузд - відступати в тінь.

- Тобі допомогти? - запитала вона, і її голос прозвучав напрочуд рівно, хоча всередині все клекотіло від внутрішнього конфлікту.

Вона вже знала відповідь. Вона знала, що зараз зробить крок у прірву, і знала, що пошкодує про це кожною клітиною своєї душі. Але зупинитися вже не могла.

- Пити хочеться, - кинув Міша, не відриваючись від заіржавілої труби під мийкою. Його голос звучав хрипко через напругу.

Олена мовчки наповнила кружку холодною водою з фільтра. Вона підійшла до нього, відчуваючи дивну напруженість у всьому тілі - він був настільки зосереджений на роботі, що не помічав нічого навколо. Олена нахилилася, простягаючи йому воду, але в тісноті кухні, де всюди валялися інструменти, її нога незграбно зісковзнула на мокрій плитці. Різкий рух, втрата рівноваги - і її скроня з глухим стукотом зіткнулася з краєм кухонної стільниці.

Біль був коротким, але гострим. Олена скрикнула, ледь не впустивши кружку, але та навіть не встигла вислизнути з її пальців.

Реакція Міші була миттєвою, майже хижацькою. Він кинув розвідний ключ - той з гуркотом вдарився об підлогу - і одним ривком випрямився, опинившись поруч за частку секунди. Він не просто підхопив її за плечі, він буквально втиснув Олену в себе, відбираючи кружку з рук, щоб вона не облила себе.

- Чорт, Олено! Ти в порядку? - Його голос втратив усю свою розслабленість, перетворившись на напружений, майже ричачий наказ.

Він не відпускав її, однією рукою міцно тримаючи за потилицю, наче перевіряючи, чи немає крові, а іншою притискаючи до свого торса. Його долоня була гарячою, грубою від роботи, і цей дотик був настільки владним, що в Олени в голові потьмяніло - вже не від удару, а від близькості його тіла. Він дихав їй у волосся, і вона відчувала, як сильно калатає його серце.

- Я... я просто зачепилася, - прошепотіла вона, намагаючись впорядкувати думки, але її серце теж шалено билося.

Він не відступив. Його пальці обережно, але владно повернули її обличчя до себе, вивчаючи погляд. У його очах, що ще мить тому були сповнені азарту від ремонту, тепер горіло щось інше - темне, небезпечне і зовсім не холодне. Міша дивився на неї з такою інтенсивністю, що Олена відчула: зараз, у цій вузькій кухні, між ними відбулося щось, що остаточно вивело ситуацію з-під її контролю.

Він завмер, не відводячи погляду від її очей. Його пальці все ще лежали на її потилиці, і це було набагато небезпечніше за будь-який удар. Він не відпускав її, вивчаючи кожен відблиск у її зіницях, наче намагаючись прочитати там не те, що вона каже, а те, що вона відчайдушно намагалася приховати.

- Ти знову це робиш, - сказав він тихо, майже пошепки. Його голос звучав низько, з тією особливою хрипотою, від якої в Олени всередині все обірвалося. - Дивишся на мене так, ніби боїшся, що я зараз зникну, або що я зроблю щось, чого ти не зможеш зупинити.

Олена хотіла відсторонитися, хотіла різко відповісти, повернути ситуацію в русло «просто сусідів по нещастю», але слова застрягли в горлі. Вона відчувала жар, що виходив від нього - він був занадто близько, і кожна клітина її тіла реагувала на це фізичне, майже нестерпне тяжіння. Вона розуміла: він знав. Він бачив, як вона здригнулася, коли він торкнувся її, і як її дихання збилося, коли він опинився так близько.

- Ні, Мішо, - вимовила вона, хоча голос її зрадливо здригнувся.

- Тоді чому ти не відштовхнеш мене? - запитав він, і в кутиках його губ промайнула ледь помітна, хижа посмішка.

Тепер вона відчувала, як його передпліччя торкається її грудей, і це відчуття було настільки інтимним, що Олена на мить заплющила очі. Це був момент, коли здоровий глузд кричав «тікай», але все її єство - кожна клітина, що палала від дотику його пальців - благало залишитися.

Він нахилився ще ближче, і його подих торкнувся її шкіри на скроні, саме там, де вона вдарилася. Це був легкий, майже невагомий дотик, але Олена здригнулася, наче від удару струмом.