Глава 19

Олена стояла посеред коридору, вдивляючись у зачинені двері доньки. Всередині все кипіло, вимагаючи негайних пояснень, але вона зробила надзусилля над собою. «Не сьогодні», - твердо наказала вона собі. Маша виглядала занадто розбитою, щоб зараз витримувати допит чи навіть просте співчуття. Олена знала: тиск зараз лише змусить доньку остаточно замкнутися.

Вона мовчки розвернулася і пішла у свою кімнату.

Ледь вона встигла сісти на ліжко, як телефон у кишені вібрував. На екрані висвітилося повідомлення від Міші: «не хотів розтроїти маму, відпустив Машу додому, чи я правильно зробив?».

Олена відчула, як до горла підкотилася жовч. Він висміював її материнські почуття, перетворюючи все на дешевий фарс. Вона почала вводити текст, намагаючись підібрати слова, які б поставили його на місце.

Пальці вже завмерли над кнопкою «відправити», як раптом екран знову спалахнув. Прийшло нове повідомлення.

Це було фото.

Знімок був зроблений зверху, немов Міша тримав телефон у витягнутій руці, лежачи на подушках. Він дивився в камеру з тією ж зухвалою напівпосмішкою, але фокус кадру був спрямований не на обличчя. У кадр потрапили його оголені груди з тим самим складним, агресивним татуюванням, яке Олена бачила раніше, і частина ніг, вкритих ковдрою. Фото кричало про інтимність, про те, що відбувалося за зачиненими дверима, і про те, що він володіє ситуацією - і Машею - повністю.

Олена відкинула телефон на ковдру, наче він почав пекти їй руки. Серце в грудях почало битися в шаленому, нерівномірному ритмі.

Це була не просто провокація. Це була демонстрація влади. Він не просто натякав - він відкрито показував їй, що Маша була там, у його ліжку, і що він може розпоряджатися долею її доньки, як йому заманеться.

Олена підійшла до вікна, важко дихаючи. Нічне місто за склом раптом стало здаватися чужим і небезпечним. Вона знову глянула на телефон, що лежав на ліжку, світячись холодним світлом дисплея. Міша чекав на її реакцію. Він чекав, поки вона вибухне, поки вона проявить слабкість.

«Ти хочеш гри?» - подумала вона, і в її очах, що раніше світилися тривогою, з’явився крижаний блиск. Вона зрозуміла: Маша - лише пішак у його боротьбі за неї, за Олену. І якщо він хоче грати брудно, вона перестане ховатися за маскою турботливої матері.

Олена набрала текст, навіть не перечитуючи його двічі. Вона навмисно обрала цей шлях: не гнів, не страх, а відверта, трохи зверхня зневага. Це був ніж у саме серце його самовпевненості. «Мішо, тіло у тебе непогане, не сперечаюся. Але давай чесно: я не буду навіть дивитися в твій бік, поки ти не розберешся зі своїми «хвостами». Я знаю, що у тебе ще не закінчені стосунки, і мені такі ігри нецікаві».

Вона натиснула «відправити» і відкинула телефон на ліжко, не чекаючи відповіді. Тепер вона відчувала дивне, майже електричне поколювання в кінчиках пальців. Вона вивела його з ролі «мисливця» і поставила в роль «підлітка, що не вміє розібратися зі своїми жінками».

Минуло кілька хвилин. Тиша в квартирі стала майже відчутною.

Телефон вібрував знову. Олена не поспішала брати його. Вона спокійно підійшла до дзеркала, поправила волосся і тільки тоді повернулася до ліжка.

На екрані висвітилося повідомлення від Міші, але воно було коротким і зовсім не таким зухвалим, як попередня фотографія:

«Ти думаєш, що все знаєш? Ти навіть не уявляєш, як глибоко помиляєшся щодо того, що між нами з Машею - і що між нами може бути з тобою».

Олена усміхнулася - холодно і без тіні теплоти. Він зреагував. Він відповів саме так, як вона і розраховувала: почав виправдовуватися і намагатися повернути контроль.

Олена відправила коротке «Надобраніч», навіть не вчитуючись у чергову порцію його багатозначних виправдань. Вона відкинула телефон на тумбочку, наче той був розпеченим вугіллям, і нарешті дозволила собі заснути - сон був неспокійним, сповненим уривчастих образів і тривожних сигналів.

Зранку Олена прокинулася від того, що в кімнату просочилося денне світло. Вона ще встигла солодко потягнутися, коли двері відчинилися, і на порозі з’явилася Маша. Донька виглядала пригніченою: очі були припухлими, волосся сплутаним, а плечі здавалися вужчими, ніж зазвичай.

- Мам, - голос Маші звучав сухо і зовсім безбарвно, - а що з краном? У ванній... все мокре.

Олена різко підхопилася з ліжка. Вчорашній вечір, повний напруги, майже витіснив із пам’яті цей побутовий хаос.

- О боже, я зовсім забула, - Олена потерла скроні. - Вчора був потоп, я навіть не встигла розібратися... Треба терміново викликати сантехніка, поки ми не залили сусідів ще сильніше.

Вона пішла на кухню, відчуваючи, як голова гуде. Тільки-но Олена дістала турку, щоб приготувати собі рятівний напій, як у двері пролунав короткий, впевнений дзвінок.

- Це Міша, - сказала Маша, і в її голосі Олена вловила дивну суміш страху та безнадійної покори. - Він прийшов за мною.

Олена застигла з кавовою ложкою в руці. Вона знала, що за дверима стоїть людина, яка ще кілька годин тому надсилала їй зухвалі фото, граючи на нервах матері та доньки одночасно. Вона повільно підійшла до дверей, відчуваючи, як кожна клітина тіла напружується перед неминучим зіткненням.