Глава 16

Олена кинулася до ванної, відкрутила кран із холодною водою і почала плескати нею в обличчя, намагаючись змити той розгублений вираз, що видавав її з головою. Вода була крижаною, але вона ледь відчувала її температуру. У голові пульсувало лише одне: він прийде сюди. У її дім.

Вийшовши з ванної, вона почула кроки Маші в коридорі. Донька вже була готова: сукня, розпущене волосся, очі сяють так, наче вона виграла в лотерею. Маша метушилася, шукаючи ключі, і в цій її метушні було стільки непідробної радості, що Олену ледь не знудило від усвідомлення власної подвійної гри.

- Мам, ти чого така бліда? - Маша на мить зупинилася, кинувши на матір занепокоєний погляд. - Може, таблетку? Чи давай я води принесу?

Олена змусила себе посміхнутися - це була найважча посмішка в її житті.

- Все гаразд, сонечко. Просто… перевтома. Не звертай уваги.

В цю ж мить у двері подзвонили. Звичайний, короткий звук, який зазвичай нічого не значив. Але зараз він пролунав як постріл. Маша підстрибнула, на обличчі розцвіла щаслива посмішка, і вона кинулася до дверей.

- Це він! - вигукнула вона, навіть не дивлячись у вічко.

Олена відступила на крок углиб вітальні, відчуваючи, як підгинаються коліна. Вона дивилася, як двері відчиняються, і в передпокій заходить Міша. Він мав інший вигляд - у простій футболці, з розслабленою посмішкою, але в його очах, коли він перевів погляд на Олену, вона побачила все те ж саме: ледь помітну іскру. Він прийшов, знаючи, що вона не зможе виставити його за двері. Він прийшов, щоб насолодитися її безпорадністю.

- Привіт, - сказав він, дивлячись прямо на Олену, хоча звертався до Маші. - Готова?

- Так! - Маша підлетіла до нього, обняла за шию, і на мить, яка здалася Олені вічністю, він притиснув доньку до себе. Але його очі, темні й небезпечні, продовжували свердлити Олену, ніби вони вели діалог, про який Маша навіть не здогадувалася.

- Олено, доброго вечора, - кинув він з легкою іронією, в якій було стільки підтексту, що Олену кинуло в жар. - Маша казала, що ви сьогодні не в дусі. Сподіваюся, нічого серйозного?

Він стояв там, господар становища, хлопець, який тримав її життя в руках, як іграшку. Олена відчула, що якщо зараз не скаже щось, то просто втратить свідомість від напруги.

- Добрий вечір, - її голос здригнувся, але вона втримала його в рамках пристойності. - Так, просто… одна людина задала задачу складну.

Вона бачила, як Маша щасливо посміхається, не помічаючи, як повітря в передпокої стало наелектризованим, як важко дихає її власна мати.

- Олено, якщо вам потрібна допомога з цією задачею… чи з чимось ще, ви тільки скажіть. Я маю досвід вирішення питань, які здаються безвихідними.

Він зробив ледь помітний акцент на слові «досвід», і Олена відчула, як по спині пробіг холод. Це був не просто ввічливий жест. Це був прямий виклик, кинутий їй в обличчя прямо в присутності доньки.

Маша, нічого не помічаючи, сміялася, поправляючи волосся перед дзеркалом.

- Мам, не слухай його, він нічого не тямить в бухгалтерії - вона підморгнула Міші. - Хоч би раз запропонував мені допомогу в чомусь.

Міша перевів погляд на Машу, і в ту ж мить вираз його обличчя став таким ніжним і простим, що Олену ледь не пересмикнуло від цієї акторської гри.

- Тобі я допомагаю інакше, ти ж знаєш.

Він знову глянув на Олену.

- Ну що, поїхали? - він взяв Машу за руку, легко і владно. - Олено, гарного вечора. Приємної зустрічі з Юрой.

Маша вже тягнула його до виходу. Олена стояла, відчуваючи себе статуєю, нездатною ні поворухнутися, ні вимовити слова.

Двері зачинилися. Замок клацнув - звук, що поставив крапку в її спокої.

Олена пройшла до вікна, відсунула штору і стала спостерігати, як вони виходять з під’їзду. Вона бачила, як він обіймає Машу за плечі, як він щось їй шепоче, змушуючи її сміятися. Він був ідеальним.

Вона різко відпустила штору, наче обпеклася. В голові відлунювали його слова: «Я маю досвід вирішення питань, які здаються безвихідними».

Вона повернулася до вітальні. Порожнеча квартири стала ще більш гнітючою, ніж раніше. Олена пройшла на кухню, налила води, але руки так тремтіли, що склянка задзвеніла об край раковини.

Олена стояла посеред кухні. Кожна клітинка тіла вимагала лише одного - сховатися. Зустріч з Юрієм, яка ще вранці здавалася приємной, тепер видавалася чимось чужим, навіть огидним. Як вона зможе сидіти навпроти нього, вдавати зацікавленість, коли її нутрощі досі вібрували від небезпечної близькості Міші?

Це перехвилювання виснажило її до дна. Олена відчувала, як її «залізна» броня тріщить по всіх швах.

Вона пішла до ванної, наповнила її гарячою водою, вкинула жменю солі, сподіваючись, що та змиє не лише втому, а й цей липкий страх, що прилип до шкіри разом із поглядом Міші. Погрузившись у воду, Олена заплющила очі. Тепло обволікало тіло, але думки були крижаними.

Вона не могла відкинути те, що відчула. Так, вона була живою жінкою. І так, їй було приємно. Він такий молодий дивився на неї як на об’єкт бажання.