Епілог.

Злата.

Я зрозуміла з власного досвіду одне: якщо людина педант, то це ніколи не минає. І якщо в нашій молодості Денис був надзвичайно прискіпливий у питаннях безпечного інтиму, то зараз він з такою ж педантичністю втілював свою давню мрію — про трьох дітей.

Так, ви правильно зрозуміли: ми досі разом, і я ношу під серцем наше третє немовля. Денис, звісно, поки що живе своїм спокійним ритмом, але водночас щедро видає мені свободу вести активне життя — у сфері робочих трудових днів та моїх нескінченних проєктів.

Підозри, звичайно, виникають — фізіологічні зміни не сховаєш. Але він мовчить, не ставить питань і довіряє мені. А ще мені пощастило, що Еля, його надійна спільниця, зайнята своєю новою особистою історією, і тому у мене немає проблем із додатковими підозрами.

В її житті знову настав глухий кут: стосунки, які ще два дні тому здавалися перспективними та обіцяли спільне майбутнє, раптом розсипалися на дрібні уламки. Чоловік перестав відповідати на телефон, і Еля була в повному розгубленні.

— Злато, — почала вона тихо, але з відтінком паніки, — ти віриш у зурочення? Я вже не знаю, що думати… Третій чоловік зникає з мого життя, наче його ніколи й не було.

Я слухала її, всередині мене все ворушилося: з одного боку смішно було від її фантазій, з іншого — не могла залишити її в такому стані. Вона дійсно переживала.

— Еля, ти в мене завжди така прониклива, — відповіла я, намагаючись донести спокій і впевненість. — А зараз не бачиш того, що лежить на поверхні? За всім цим може стояти лише одна людина — Роман.

Вона аж здригнулася.

— Ти думаєш? — її голос звучав у здивуванні і страху водночас. — Мені приходила така думка, та наскільки я знаю, він давно за кордоном… Та й на шпальтах газет я бачила його з гарною блондинкою. У нього своє життя, що вируває…

Я знала трохи більше за неї. Знала, що він уже давно повернувся, що на всі світські заходи запрошує дівчат з ескорт-послуг, ретельно обираючи тих, хто хоч трохи нагадує Ельку. Але про нього у нас трималася мовчазна заборона — тож я обережно мовчала, не бажаючи руйнувати її світ власними знаннями.

Піднявши одну брову, я спробувала втримати легку усмішку на обличчі і запитала:

— Ого… То ти слідкуєш за його життям?

Вона здригнулася, ніби моя репліка трохи зачепила її думки:

— Вийшло випадково… і вже досить давно, — промовила вона, намагаючись не показати зніяковіння. — Хоча твоє припущення багато чого пояснює… А чого, на твою думку, він домагається?

Я дозволила собі легке підморгування, відчуваючи, як в повітрі зависла невидима напруга.

— Тебе!

Вона лише пирхнула, ледве помітно, але в цьому маленькому звуці було все — і зневага, і роздратування, і, можливо, трішки образи.

— Мене він втратив давно і безповоротно, — сказала вона, голосом, що намагався бути спокійним, але видавав внутрішню напругу. — Пробачати я не збираюся. Я зовсім не така добра, як ти.

Вона зробила паузу, і я помітила, як її очі блищать, мовби підкреслюючи кожне слово.

— Та й Денис… — продовжила вона тихіше, майже собі під ніс, — вів себе по-чоловічому: вирішив і… завойовував відкрито.

Я вже не стала розповідати їй усіх деталей, як він діяв щиро, відверто, майже нахабно, аби довести свої почуття. Знала, що Еля знайде сто п’ять аргументів, щоб його виправдати. В їхній дружбі була своя магія — міцна, невидима для сторонніх, та така, що стоїть один за одного горою.

За розмовами ми й не помітили, як наші рідні повернулися з прогулянки. Дім наповнився тихим рухом і втомленим щастям. Менші діти поснули просто на Денисові — важкі, теплі, довірливі. Іван вперто вдавав, що зовсім не хоче спати, хоча зіниці вже були крихітними, а повіки зрадницьки опускалися. Дідусь із бабусею заходили останні — обережно, немов боялися розбудити саме життя, несучи пакунки з іграшками.

— Ми, як завжди, набігалися так, що тільки машина рушила — діти одразу заснули, — з усмішкою сказала мама.

Вона підійшла ближче й простягнула мені букет.

— Ось, привезли квіти. Ваші улюблені польові ромашки. Діти самі рвали.

Мама підсунула їх мені просто під ніс — і світ раптом різко похитнувся. Я нічого не встигла сказати, лише різко розвернулася й побігла. Промчала повз Дениса, який щойно повертався, обережно вклавши дітей. Позиви були такими, що їх ні з чим не переплутаєш.

Коли я вийшла з ванної, ще трохи бліда, але полегшена, ми буквально врізалися одне в одного. Він дивився на мене — трохи з панікою, трохи з радістю, а найбільше з надією.

— Злато… я правильно все зрозумів? — тихо спитав він. — Ми чекаємо на дитину?

Я лише встигла кивнути — і в наступну мить земля зникла з-під ніг. Денис підхопив мене й закрутив навколо себе, сміючись так, як сміються лише абсолютно щасливі чоловіки.

— Денисе… — видихнула я. — Мене зараз знову знудить.

— Добре, добре, — він швидко поставив мене на підлогу, притискаючи до себе. — Але дякую тобі, моя кохана. За таку новину.

— Будь ласка, — усміхнулася я. — Тепер ми виконали твою мрію.