Розділ 50.

Тепер і я також відклала прибори, бо чесно кажучи, руки почали легенько підтряхуватися.

— Денисе, — сказала я з натяком на іронію, намагаючись приховати хвилювання, — це дуже відповідальна й гучна заява. Після таких слів мені, як мінімум, слід тобі віддатися, а як максимум — вийти заміж.

Мій сарказм був єдиним щитом, що хоч якось стримував хвилю емоцій і розгубленості.

Він усміхнувся, дивлячись на мене з легкою іронією і глибокою впевненістю в очах:

— Та я готовий уже сьогодні і до одного, і до іншого — у будь-якій послідовності.

Я так ошелешено випалила, що навіть сама себе здивувала:

— То… пішли?

Його очі раптом спалахнули полум’ям, що пробігло холодним струмом по моєму хребту, змусивши серце забитися частіше.

— Я мала на увазі, що нам пора додому, — поспішила я пояснити, відчуваючи, як рум’янець заливає щоки.

Він хитро усміхнувся, немов насолоджуючись моєю розгубленістю:

— Звичайно, ми поїдемо не в готель.

Розуміння прийшло не відразу, та все ж я зрозуміла — він майстерно потішається з моєї збентеженості, граючи зі мною в цю ніжну гру.

А що ви хотіли? Адже не кожен день трапляється, що тобі вперше освідчуються в коханні. Насправді ж, мені ніхто ніколи раніше цього не говорив — жодного разу.

Це було так неймовірно приємно і водночас зворушливо, що моє тіло наче не справлялося з такою кількістю емоцій. Ноги стали ватяними, голова — легкою і світлою, наче в ній співали пташки, а в животі заворушилися ті чарівні метелики, про які так часто говорять у романтичних казках.

Ми сіли в авто, і він, ледь нахилившись уперед, потягнувся до мене так, що відстань між нами скоротилася до кількох подихів. Його рух був упевнений, але водночас повільний, наче він свідомо давав мені відчути кожну мить цього наближення.

Поцілунок був ніжним, лагідним і водночас живим — ніби він будив мене після солодкого сну, повного забуття і тривоги.

— Злато, — прошепотів він, відводячи мене від мрій, — прийди в себе. Нічого такого не сталося, чого б ти не знала, не помічала або чого я тобі не говорив раніше. Можливо, я намагався донести це іншими словами, але навіть за словом "кохаю" ховається набагато більше значень. В моєму розумінні — те, що я готовий нести відповідальність за нас трьох, що приймаю тебе такою, якою ти є, зі всіма твоїми недосконалостями і силою. Врешті, що я готовий разом з тобою творити наше майбутнє — народжувати наших дітей, як мінімум двох, і жити кожним днем, що ми проводимо поруч.

А ще… — він усміхнувся і відчутно притягнув мене ближче, — в мені живе бажання прокидатися щоранку з тобою поруч, відчувати твій неймовірний аромат, який ніколи не набридне мені, як найсолодша мелодія, що зігріває серце.

Він говорив, а я ловила кожне слово, відчуваючи, що готова підписатися під кожним з них. І це означало лише одне.

— Я теж тебе кохаю, — промовила я тихо, майже шепотом, але впевнено. — І, що для мене найбільш дивне… мабуть, кохала тебе всі ці роки. Бо коли уявляла себе вже старіючою, з першими зморшками, сивиною, чомусь саме ти був тією людиною, перед якою не було страшно змінюватися.

Денис не витримав. Потягнув мене ближче, відсунув водійське крісло подалі й пригорнув до себе так міцно, що я відчула його серце. Його долоня ніжно ковзнула по моїй спині, заспокоюючи і водночас пробуджуючи щось глибоко всередині, ніби я була маленькою дівчинкою, яку нарешті знайшли і пригорнули.

— Обіцяю, — прошепотів він, — зі мною тобі не буде страшно, моя кохана дівчинко. Я вдячний тобі за те, що ти саме така — та, яка змогла пробачити і дозволила залишити минуле там, де йому місце. І ще… за твою силу і стійкість. За те, що зберегла нашого сина і вклала в нього всю свою любов.

— Денисе, досить співати мені такі дифірамби, — я спробувала зупинити цей потік, хоча в глибині душі кожне його слово гріло мене. — Я виживала, як уміла і як могла. Як тисячі жінок, які виховують дітей самі.

— Добре, добре — його голос став тихішим, але в ньому з’явилася сталева нотка. — Але я ще не все сказав. І навіть не намагайся тепер закривати мені рота. Ти сама визнала, що кохаєш. А це означає, що сприймаєш мене з усіма моїми темними сторонами. І одна з них зараз дуже хоче… присвоїти тебе собі на цю ніч.

Я засміялася прямо в його плече, відчуваючи, як сміх розчиняє останні залишки напруги.

— Моя темна сторона солідарна з твоєю, — підморгнула я, не відводячи погляду.

Він глянув мені в обличчя пильно, майже вивчаючи наново, так, ніби намагався запам’ятати кожну рису, кожен рух. Потім, не відводячи погляду, пересадив мене на пасажирське місце.

— Їдемо до мене. Зараз. Машина твоя залишається до завтра біля Бюро. А вранці я особисто відвезу тебе на роботу.

Його тон не залишав місця для заперечень. І чомусь уперше за довгий час мені було приємно, що за мене вирішили.

Денис сам набрав Елю. Його голос став м’якшим, теплішим, ніж зазвичай, а в інтонації прозвучала та особлива нотка довіри, якою він ділився лише з тими, кого вважав своїми. Вони обмінялися кількома фразами, і навіть на відстані я відчула, як між ними тече якась тепла, домашня енергія.