Розділ 12

Наступного ранку школа зустріла їх не просто шумом, а справжнім наелектризованим повітрям. Тільки-но Аделіна та Макс переступили поріг кабінету алгебри, на них одразу вилився весь шквал невдоволення.

​Вчитель, заклавши руки за спину, ходив перед дошкою і, побачивши підлітків, миттєво вибухнув криком.

​— Ну звісно! З’явилися, зірки інтернету! — його голос зривався на фальцет, відлунюючи від стін кабінету. — Ви що собі дозволяєте? Встати й піти посеред контрольної?! Хто вам дав таке право? Школа — це не прохідний двір, де можна гуляти, коли заманеться! Двійки в журнал я вже виставив, і навіть не думайте, що…

​Він не встиг договорити. Двері кабінету з гуркотом прочинилися, і в клас упевненим кроком зайшли Денис, Оксана та Олена. Батьки не збиралися чекати в коридорі, коли на їхніх дітей кричать на всю школу.

​Побачивши дорослих, учитель на мить закляк, але швидко повернув собі суворий вигляд:

— А, шановні батьки! Дуже добре, що ви прийшли. Ваші діти абсолютно відбилися від рук, зривають навчальний процес…

​Денис зробив крок уперед, закладаючи руки в кишені штанів. Його погляд, завжди веселий і добродушний удома, зараз став холодним і важким.

​— А тепер послухайте мене уважно, — тихо, але так вагомо перервав його Денис, що вчитель миттєво замовк. — Перед тим, як підвищувати голос на мою доньку та сина Олени, ви мали б дізнатися причину. Наша молодша дитина отруїлася й ледве не знепритомніла в медпункті. Макс та Аделіна вчинили як дорослі, відповідальні люди — вони врятували сестру, поки ми їхали машиною. І якщо у вашій системі цінностей за порятунок близьких ставлять двійки й кричать на дітей — то у мене великі питання до вашої профпридатності.

​Вчитель обурено ковтнув повітря, збираючись щось заперечити, але раптом пильніше вдивився в обличчя Дениса. Його очі розширилися від раптового здогаду, а пихатий вираз обличчя миттєво змінився на чистий, неприхований шок.

​Він нарешті впізнав, хто стоїть перед ним. Він і гадки не мав, що Денис — батько Аделіни.

​Денис був не просто впливовим і успішним бізнесменом у місті, про якого знали всі. Він був близьким, кращим другом батька самого вчителя. Вони роками вели спільні справи, і Денис не раз виручав їхню родину.

​— Де-денис Сергійович?.. — заїкаючись, пролепетав учитель, і весь його запал кудись зник. — Я… я не знав, що Аделіна — ваша донька. Пробачте, я не розібрався в ситуації…

​Оксана лише обурено качнула головою, міцніше притискаючи до себе Аделіну, яка здивовано спостерігала за цією сценою. Олена теж суворо подивилася на педагога, заступаючись за Макса.

​— Ситуацію ми вже з’ясували, — холодно відрізав Денис, навіть не здригнувшись від цих вибачень. — Двійки з журналу ви викреслите прямо зараз. Мої діти перепишуть цю контрольну тоді, коли Дафні стане краще і вони зможуть нормально зосередитися на навчанні. Нам усе ясно?

​— Так, звісно, без проблем! Нехай приходять у будь-який зручний час, — учитель гарячково закивав головою, швидко відкриваючи журнал, щоб виправити оцінки.

​Макс ззаду ледь помітно хмикнув, заховавши руки в кишені шкірянки й кинувши швидкий, задоволений погляд на Аделіну. Вона теж полегшено усміхнулася, міцно стискаючи його гарячу долоню під партою. Коли за твоєю спиною стоїть така шалена й сильна родина, жоден учитель чи життєвий крутіж уже не здавався страшним.

— Я цього так не залишу, — глухо кинув Денис, коли вони всі разом вийшли з кабінету в напівпорожній шкільний коридор. Його обличчя все ще було напруженим, а в очах горіла справжня батьківська лють. — Він на дітей тут кричить, навіть не спробувавши розібратися! Оцінки-то він виправить, але саму ситуацію я так просто не проковтну.

​Він дістав із кишені куртки телефон і швидко прогортав контакти, шукаючи потрібне ім'я.

​— Денисе, та заспокойся вже, головне, що конфлікт уладнали, — спробувала лагідно взяти його за руку Оксана, але тато лише рішуче хитнув головою.

​— Ні, Оксано. Якщо він дозволяє собі так поводитися з учнями, його батько повинен про це знати.

​Денис притиснув слухавку до вуха. Кілька довгих гудків відлунювали в тиші коридору, поки на тому кінці нарешті не відповіли.

​— Алло, Степане? Привіт, — голос Дениса миттєво змінився на діловий, але строгий. — Слухай, я зараз стою у твого малого в школі, прямо біля його кабінету алгебри. Так, у творіння твого... Знаєш, Степане, виховав ти сина, звісно, вченого, але з людьми він розмовляти взагалі не вміє. Налетів на мою Аделіну й на Макса Олениного з криками, наставив двійок за те, що діти посеред уроку рятували мою молодшу Дафну, якій погано в медпункті стало! На руках її виносили!

​На іншому кінці дроту запала важка тиша, а потім, судячи з виразу обличчя Дениса, батько вчителя почав гарячково вибачатися за поведінку сина.

​— Я розумію, що він нервує через роботу, Степане, — продовжував Денис, упевнено крокуючи вперед по коридору, поки компанія йшла слідом за ним. — Але нехай тримає свої нерви при собі. Я не хочу, щоб на мою дитину підвищували голос. Поговори з ним нормально, бо якщо це повториться, ми вже будемо спілкуватися на іншому рівні. Все, давай, на зв'язку.

​Денис вимкнув телефон і нарешті полегшено зітхнув, ховаючи мобільний назад у кишеню. На його обличчя повернулася звична легка усмішка.

​— Ну от і все. Зараз Степан влаштує йому таку «домашню педраду», що наш математик шовковим стане, — задоволено підсумував тато.

​Олена з Оксаною перезирнулися й тихо засміялися, а Макс легенько штовхнув Аделіну плечем, нахиляючись до її вуха:

— Бачив я багато розбірок, але щоб підключати «важку артилерію» батьків... Твій тато — це просто щось.

​— Сама в шоці, — прошепотіла Аделіна, відчуваючи, як усередині розливається неймовірне тепло від того, як сильно її захищають.

​Вона міцніше переплела свої пальці з гарячою долонею Макса, розуміючи, що після цього дня в цій школі їх уже точно ніхто й ніколи не наважиться образити.

— М-да, — Макс усміхнувся, проводячи рукою по розтріпаному волоссю, коли вони нарешті вийшли на шкільне подвір'я, залишаючи кабінет алгебри та переляканого вчителя далеко позаду. — Твій тато, Адель, це реально окремий вид безпеки. Мені аж самому захотілося за парту сісти й косинус повторити про всяк випадок.