Розділ 10

Неділя, 14 вересня 2025 року

Ранок упомешканніАделіни пахнув ванільними сирниками й кавою.

Сонце пробивалося крізь тонкіфіранки,малюючи теплі смуги на підлозі її кімнати.Мобільнийуже хвилин десять безперервно вібрував відвістейу чаті дівчат, але Аделіна вперто ховалася під ковдрою, роблячи вигляд, що не чує нічого.

— АДЕЛІНО! — почувся голос мами з кухні. — Якщо ти зараз не встанеш, твій тато сам з’їсть усірум’янісирники!

—Тонаклеп! — одразупромовивголос Дениса. — Ялишеньперевіряю їхню якість!

Дівчина тихо засміялася в подушку й нарешті потягнулася до телефону.

«Ми вже збираємось»«Адель, ти ж пам’ятаєш, що сьогоднізнімкиОБОВ’ЯЗКОВІ»«І не забудь — Макс теж буде 😏»

Аліса.

Звісно.

Аделіна закотила очі, але посмішка сама з’явилась на губах.

Вонаповоліпідвелась із ліжка й підійшла до шафи. На дверцятах уже висів одяг, який мама підготувала ще з вечора: білий топ із відкритими плечима й ніжна квіткова спідниця-шорти, легка, майже повітряна.

Аделіна кілька секунд просто дивилась на цейвигляд.

Ніжний.

Не спортивний.

Не схожий наїїзвичний.

—Мамо…— тихо покликала вона, виходячи з кімнати босоніж. — Тисправдідумаєш, що цеприйнятно?

Оксана обернулась від плити й завмерла.

— Господи… ти ще навіть не одягнула це, а я вже бачу, як хлопці сьогодні голови повтрачають.

— МАМО!

Тато пирхнув у чашку з кавою.

—Оксано,ну не лякай дитину зранку.

— Адель… тиунас дужегарна.Просто вжезвикайдо цього.

Вона нічого не відповіла.

Марта лиш хвилин п’ять стояла в оселі Аделіни з ґаджетом у долоні й дивилась на приятельку таким поглядом, ніби от-от або засміється, або почне верещати.

— Адель… ти справді збираєшся так іти?

Аделіна крутилась біля дзеркала, поправляючи легку квіткову спідницю-шорти. Білий топ відкривав плечі, а м’які хвилі волосся спадали на спину так чудово, що навіть сама вона часом затримувалась, дивлячись на себе у віддзеркаленні.

— Марто, ти можеш мені світлини зробити? — раптом запитала вона, беручи з полиці парфуми.

— Можу… але навіщо так урочисто? — насупилась приятелька. — Ти тепер виглядаєш так, ніби йдеш не на пікнік, а розбивати комусь серце.

Аделіна пирснула з реготу.

— Та припини.

— Ні, я по-справжньому. Макс після цього або завмерне, або відійде.

— МАРТО!

— Гаразд-гаразд. Ставай уже рівно.

Аделіна кілька секунд дивилась у дзеркало, а потім раптом поклала долоню на стан й трохи нахилила голову.
— Отак?

— О… — Марта повільно опустила телефон. — Стій. Повтори це ще раз.

— Що?

— Оту позу.

— Навіщо?

— Бо це виглядає надзвичайно гарно.

Аделіна трохи сором’язливо засміялась, але все ж повторила позу біля дзеркала. Марта одразу почала знімати.

Клац.

Ще одна.

І ще.

— А тепер відео! — звеліла вона.

— Марто…

— Адель, давай! Ти сьогодні провідна зірка романтичного фільму.

— Господи…

Але Аделіна все одно згодилась.

Вона повільно поправила зачіску, всміхнулась у дзеркало й тихенько прикусила губу, коли камера вловила її погляд.

У цей момент ґаджет у Марти буквально розігрівся від кількості кадрів.

— Все. Це тріумф, — видихнула подруга.
— Я тобі зараз покажу.

Вони разом впали на ліжко, гортаючи світлини.

На одній Аделіна сміялась.

На іншій дивилась у дзеркало так ніжно, що навіть сама завмерла.

А на відео…

Вона виглядала щасливою.

По-справжньому.

— Клади у мережу, — одразу мовила Марта.

— Гадаєш?

— Адель. Якщо ти це не виставиш — це буде злочин.

Аделіна ще кілька секунд вагалася, а потім відчинила Instagram.

Фото завантажилось майже миттєво.

Підпис вона набирала повільніше.

«Без тебе мені нудно… 🌸»

Палець застиг над ґудзиком “опублікувати”.

Серце билось швидше.

Бо вона знала, хто саме це прочитає першим.

Опублікувати.

Готово.
— Ооооо, — Марта одразу потягнулась до ґаджета. — Коментарі зараз полетять.

— Не дивись!

— Запізно.

У цей момент Аделіна відчинила TikTok і завантажила коротке відео під тиху романтичну музику. На кадрах вона крутилась біля дзеркала, сміялась і сором’язливо ховала очі від камери.

Підпис з’явився сам собою:

«Як вам? 🌸»

І чомусь саме після цього їй стало моторошно.

Бо тепер це побачить Макс.
А вона досі не знала…

Ким вони стали одне для одного насправді.
Аделіна ще навіть не встигла отямитись після публікації, як телефон почав буквально вибухати від повідомлень.

— Ой-йой… — тихо пробурмотіла вона, дивлячись на екран.

❤️
🔥
«Ти нереальна»
«Макс там живий взагалі?»
«Адель, ти богиня»

— Дай сюди! — Марта миттєво вихопила телефон. — Я хочу бачити реакцію людей.

— Марто!

— Запізно.
Саме в цей момент у дверях кімнати з’явилась мама.

Оксана сперлась плечем об одвірок і кілька секунд просто дивилась на доньку. Потім усміхнулась тією теплою усмішкою, від якої Аделіні завжди ставало спокійніше.

— Ну все. Моя дитина виросла.

— Мамо… — простогнала Аделіна, ховаючи обличчя в долонях.

— Ні, серйозно. Ти дуже гарна сьогодні.

І тут позаду пролунав голос тата:

— А я вже коментарі читаю!

— ТАТУ!
Денис стояв у коридорі з телефоном у руках і виглядав занадто задоволеним собою.

— Так… що тут у нас… — він театрально прокашлявся. — “Хто цей щасливчик?” Оооо, цікаво.

— Тату, припини!

— “Вона така гарна, що мені тепер соромно дивитись у дзеркало”. Оце люди пишуть.

Марта вже лежала на ліжку й помирала від реготу.

— Дядьку Денисе, не спиняйтесь, будь ласка.
— А ось ще! “Максиме Орлов, якщо ти це втратиш — ми тебе не пробачимо”.

Аделіна різко вихопила подушку й кинула в тата.

— ВСЕ!

Він лише голосно засміявся й підняв руки.

— Добре-добре. Але я, між іншим, пишаюсь тобою.

Після цих слів у кімнаті стало якось тихіше.