РОЗДІЛ 6 Коли тиша кричить

Кав’ярня була переповнена.

Люди сміялися, замовляли каву, говорили про дрібниці — і ніхто не помічав, як у мене тремтять руки.

Я стояла за стійкою, намагаючись виглядати нормально.

А Кайден мене ігнорував.

Він не дивився в мій бік.

Не говорив.

Не торкався.

Це боліло сильніше, ніж будь-які слова.

— Лорі, — хтось із клієнтів усміхнувся. — Ви сьогодні якась сумна.

Я кивнула.

— Просто не виспалася.

Кайден почув. Я знала. Бо його плечі напружилися.

Я відійшла до комори, щоб перевести подих.

І саме тоді двері кав’ярні відчинилися знову.

Я почула його голос.

— Ти ж обіцяла.

Світ похитнувся.

Я завмерла.

— Я шукав тебе, — сказав він спокійно. Надто спокійно. — І ось знайшов.

Я повільно вийшла з комори.

Він стояв біля входу.

Моє минуле.

Мій страх.

Кайден різко підняв голову.

Їхні погляди зустрілися.

— Хто ви? — холодно спитав Кайден.

— Це не має значення, — відповів той. — Вона піде зі мною.

В кав’ярні стало тихіше. Люди відчули напругу.

— Я нікуди не піду, — сказала я.

Голос зрадницьки тремтів.

Він усміхнувся.

— Ти завжди так казала.

Кайден вийшов з-за стійки.

— Ви заважаєте роботі, — сказав він. — Вийдіть.

— А ти хто такий? — чоловік зробив крок ближче. — Новий герой?

Кайден став між нами.

— Останнє попередження.

— Кайден, — прошепотіла я. — Не треба. Він не обернувся.

— Ти більше не маєш права до неї торкатися, — сказав він тихо. — Ніколи.

Чоловік нахилився ближче.

— А ти її захистиш?

Я не встигла зреагувати.

Кайден схопив мене за руку.

Різко притягнув до себе.

Його губи були в сантиметрах від моїх.

— Вона зі мною, — сказав він так, що в мене перехопило подих. — Зрозуміло?

Тиша впала, як удар.

Моє серце калатало так гучно, що, здавалося, його чують усі.

— Це ще не кінець, — прошепотів чоловік, дивлячись мені в очі. — Ти знаєш.

Він пішов.

Я не могла дихати.

Кайден досі тримав мене.

Надто близько.

Надто сильно.

— Відпусти… — прошепотіла я.

— Ні, — відповів він хрипко. — Якщо я зараз відпущу — я зламаюся.

Наші чола торкнулися.

— Це було неправильно, — сказав він.

— Але ти не шкодуєш, — відповіла я.

Він мовчав.

А потім відпустив. І

це боліло більше, ніж будь-який поцілунок.

Він заявив на мене право. Але заборона між нами стала ще сильнішою. Напиши в коментарях: поцілунок був би помилкою — чи порятунком?