3 Розділ "Балкон"

— Добре, я маю взяти себе в руки й усе детально згадати, — розмовляла сама із собою Лара. — Я сиділа на балконі, пила каву, милувалася містом, як раптом над будинком почала кружляти зграя ворон. Потім блимнуло світло — і все змінилося. Значить, якщо я знову повернуся на балкон, то, можливо, все повториться, і я повернуся додому.

 Лара схопила ковдру й вийшла на балкон. Вона глибоко вдихнула свіже повітря, але разом із ним відчула зовсім інші запахи. Десь неподалік пахло свіжою випічкою, з вулиці долинав запах бензину, а ще змішувався легкий запах диму та чогось незнайомого. Вона присіла в крісло, залізла на нього з ногами й загорнулася в ковдру. Лара підняла голову й почала вдивлятися в небо, ніби чекала, що ось-ось з'являться ті самі ворони. Але небо було спокійним. Жодної зграї. Жодного дивного спалаху світла. Лара сиділа й чекала, намагаючись не панікувати. Минуло кілька хвилин, потім ще кілька, але нічого не відбувалося.

 — Ну давайте… — тихо прошепотіла вона, не відводячи погляду від неба. — Я вже все зрозуміла. Можете повертати мене додому.

— Нічого… Я вже сиджу тут дві години. Треба діяти, — промовила Лара й нарешті підвелася з крісла.

 Раптом у її голові зародився план. Вона вирішила піти до сусідки й попросити солі. Це мало виглядати цілком природно, адже якщо вона справді недавно заселилася, то могла просто познайомитися із сусідами та заодно дізнатися щось про цю квартиру.

 — Скажу, що тільки-но переїхала, — тихо міркувала Лара. — А там, може, щось і випитаю.

 Їй навіть стало трохи смішно від власного плану, але іншого виходу вона не бачила. Квартира була дуже схожа на її власну, і саме це найбільше не давало їй спокою. Але її квартира не могла існувати тут сорок років тому, бо самої Лари в 1980 році ще навіть не було на світі. Вона на мить завмерла, усвідомивши цю просту, але моторошну думку. 

— Господи… виходить, я зараз живу у квартирі, яка ще навіть не повинна належати мені, — прошепотіла вона й похитала головою. — Що ж тут відбувається?

 Лара ще раз оглянула кімнату, поправила ковдру на плечах і попрямувала до дверей. Тепер залишалося тільки знайти сусідку, попросити сіль і спробувати непомітно з'ясувати, кому належить ця квартира та що взагалі відбувається в цьому будинку.

Але спершу треба було одягнути якийсь старовинний одяг. Лара знову відчинила шафу й почала перебирати речі, поки не знайшла сукню бежевого кольору з поясом. Вона швидко переодягнулася, підійшла до дзеркала й уважно подивилася на себе. 

— Чорт, а мені пасує, — сказала вона й нервово посміхнулася. 

Та усмішка швидко зникла, коли Лара знову подумала про те, що всі речі в цій шафі були її розміру. Це вже точно не могло бути простим збігом. Вона зайшла на кухню, відчинила шафу й дістала склянку. Стиснула її в руці, ніби це була якась зброя, хоча сама розуміла, наскільки безглуздо це виглядає. Лара глибоко вдихнула й попрямувала до вхідних дверей. Поклала руку на ручку, але зупинилася на кілька секунд. Їй раптом стало страшно. Ще хвилину тому вона так хотіла вийти й поговорити із сусідкою, дізнатися хоч щось про цей будинок і квартиру, але тепер зрозуміла, що саме тут почувалася найбезпечніше. За дверима був незнайомий світ, а ця квартира, якою б дивною вона не здавалася, була єдиним місцем, яке хоча б трохи нагадувало дім. Лара ще раз глибоко вдихнула, міцніше стиснула склянку в руці й тихо промовила: 

— Ну що ж… пішли знайомитися з 1980 роком.