РОЗДІЛ 6. “Коли світ проти”

Після того, як Вероніка зробила фото, світ перестав бути тихим. Він став гучним. Занадто гучним. Наступного ранку Маша прокинулась від звуку нескінченних повідомлень. Телефон тремтів, ніби намагався вирватися з рук. Вона відкрила один чат. Потім другий. Потім ще. І побачила це.

Фото: вона й Сашко. Їхні переплетені пальці. Його погляд, спрямований тільки на неї. А через декілька хвилин з’явилося ще фото, але цього разу в Маші випав телефон з рук. Тихі ридання стають все гучнішими, вона не розуміла за що він так з нею.

Фото: Сашко з голим торсом, а біля нього Марта з червоними губами та в сексуальному вбрані і дата вчорашня.

Підпис:

“Сенсація! На що Левченко розраховує? 😂😂😂”

Публікацію вже переслали більше ніж двадцять разів. Серце Маші впало кудись у порожнечу. Це не було романтичне фото. Не миле. Не красиве. Це був удар. Болісний, публічний, непрошений.

У двері постукала мама:

— Машо? Що сталось? Чому ти така бліда?

Маша швидко сховала телефон.

— Нічого, мам. Просто… не виспалась.

Вона не могла сказати правду. Не зараз. Не тоді, коли голос тремтів.

Коли вона увійшла до школи, погляди почали збиратись на ній одразу. Хтось усміхався. Хтось шепотів.
Хтось дивився з відвертою зневагою.

— Та ти диви, мишка вирішила стати королевою!
— Зрозуміло, як вони з Руденком готуються!
— Він точно її пожалів… Та ви подивіться на неї!

Слова боліли, мов невидимі удари. Маша йшла з піднятим підборіддям, але всередині все тремтіло.

В класі було не краще. Марта сиділа, закинувши ногу на ногу, і гралася телефоном. Коли Маша проходила повз, Марта голосно сказала:

— Ой, а от і зірка ранку. Може, автографи вже роздаєш? Сміх. Гучний, злий.

Маша стиснула зуби й сіла на місце. Через кілька секунд зайшов він. Сашко.

Коли Сашко зайшов до класу, галас миттєво посилився. Хлопці з команди підсвиснули, і хтось хлопнув його по плечу, а хтось сказав гучно:

— Ну ти, брате, даєш! Не знали, що тебе приваблють “відмінниці”!

Сашко влетів у клас із лицем, яке Маша ніколи не бачила. Темним. Небезпечним. Стиснутим від злості. Він пройшов крізь натовп, навіть не реагуючи, і підійшов до Машиної парти.

— Можемо вийти? — тихо запитав він. Маша кивнула. Адже привселюдно слухати його виправдання я б не стерпіла. Коридор був порожній.

— Ти бачила це фото? — голос його тремтів від гніву.

— Так, — прошепотіла вона.

— Я вб'ю її, — різко сказав він. — Чуєш? Я… я не розумію як вона опинилася в моєму ліжку…

— А як по-твоєму вона там опинилася? Маша почала закипати від злості, та того що він пробує викрутитися. Чи можливо зустрілися обговорити вечоринку та засиділися?

— Я її б до себе не покликав, ми розішлися з нею. Тим більше я закоханий в тебе, мені немає сенсу все руйнувати, бо без тебе я не я. Стривай я здається зрозумів як так вийшло… в неї є ключі від квартири, я й забув що колись дав їй запасні ключі, вона приходила тільки коли я її звав. Вона не мала права! Мені шкода, що через мене ти постраждала!

— Ні, — твердо сказала вона. — Це не твоя вина. Це вони винні.

Сашко провів рукою по волоссю:

— Я ненавиджу, коли на тебе спрямовані ці… погляди. Ці слова. Я хочу захистити тебе, але… боюсь, що тільки ускладнюю все.

Маша ковтнула:

— Я не хочу, щоб ти відходив. Я не хочу, щоб ти тікав від того, що було між нами. Сашко підняв очі. У них була іскорка.

— Я не тікатиму. Ніколи.

І в цей момент двері різко відчинилися.

— Сашку! — крикнула Марта, виходячи з-за рогу. — Ми повинні поговорити!

— Не повинні, — відповів він.

— Ти не розумієш! — Марта підійшла ближче, обурена. — Ти принижуєш себе! Принижуєш нас — людей, які завжди були з тобою! Ти справді хочеш бути з нею?! З нею?!

— Так, — сказав він просто.

Марта здригнулася, ніби отримала удар.

— Ні, ти просто заплутався!— її голос піднявся. — Вона не твого рівня! Це смішно! Все, що між вами є — це жалість! Ти сам сміявся ще тиждень назад!

— Досить, — промовила Маша, але тихо.

— Ти мовчи! — зірвалася Марта. — Без тебе все було б нормально!

Сашко ступив уперед:

— Марто. Один раз скажу. Залиш Машу в спокої.

— А якщо не залишу? — прошипіла вона.

Його голос став крижаним:

— Тоді ми з тобою більше ніколи не будемо навіть друзями.

Марта завмерла. Її дихання збилося. Очі наповнилися слізьми — від злості, від образи, від поразки.

— Ти… вибираєш її? — ледве прошепотіла вона.

— Так, — сказав він.

Це було крапкою. Не тільки що було  між ним і Мартою. А і всім тим світом, у якому він жив раніше. Якби на цьому все закінчилося — вони могли б ще впоратися. Але ввечері Сашко отримав дзвінок від батька.

— Сину, — голос був холодний, наче лід. — Ти що собі дозволяєш?

— Що? — Сашко знав відповідь, але тягнув час.

— Мені щойно надіслали фото, де ти… — батько явно стримував злість, — …в компанії з однією дівчиною, не нашого кругу. Візуально — бомжихою, судячи з того, що я бачу. Ти ж потім станеш директором великої компанії! Ти як плануєш виглядати в очах людей?

— Як людина, — відповів Сашко тихо, але впевнено.

— Не смій мені відповідати в такому тоні!

— Я буду з ким хочу! — зірвався Сашко.

Було чути, як батько різко вдихає повітря.

— Ні. Ти будеш з тими, хто підходить нашому рівню. Ти повинен поводитися так, як личить синові Руденка.

— А я… не хочу бути лише “сином Руденка”! — Сашко відчув, як тремтять руки.

— Ця дівчина… — батько підбирає слова, — …просто захоче скористатись моїми грошима і  прізвищем. Відстань від неї. Це наказ.

— Ніколи, — прошепотів Сашко.

— Тоді ти робиш найбільшу помилку у своєму житті. І дзвінок завершився.

Сашко довго сидів у темряві. І думав лише про одне: Він не зможе відступить своє щасття.