Глава 9

Женька притягує мене ближче до себе і робить селфі. Вона виглядає такою радісною, як дитина, якій купили нову іграшку. Я цілую її в губи і цей момент фокусується на камері.

- Скинеш всі фотки. – Знову цілую її та відбираю телефон. – Стань трохи далі. – Наводжу камеру на неї і роблю декілька знімків. На них вона виглядає такою милою та живою. Мала ловить на дорозі перехожого і просить сфотографувати нас разом.

- Дякую, що привів мене сюди! Тут так красиво, нереально просто! – Обіймає мене, а я підхвачую її на руки і кружляю навколо себе.

- Тобі дякую, що погодилася провести цей день зі мною. Мені ніколи не було так весело і приємно на душі. – Цілую малу в маківку і перекидаю руку через плече.

- Будемо їхати додому? Я стомилася.. – Женя потягнулася в моїх руках і позіхнула. Я взяв її портфель до рук і вже через годину  ми були вдома. Дівчина зробила нам каву і ми розляглися на величезному ліжку, ввімкнувши плазму, по якій йшло якесь кіно.

- І як тобі прогулянка? Сподобалася? - Цілую її в тонкі губи. Вже просто не можу стриматися, щоб не накинутися на її соковите тіло.

- Дуууже. – Вона сідлає мене і починає розстібувати ґудзики на своїй кофтинці. – І довше ще я буду чекати?

***

- Ти як? Нічого не болить? – Запитує після жаркої ночі.

- Живіт трохи тягне, а в загальному я просто краще всіх. – Женя цілує Діму в губи та задоволено потягається в ліжку.

- Ти така красива, особливо після сну. Так і хочеться розцілувати твої розчервонілі щічку. – Хлопець починає залишати коротенькі поцілуночки на її обличчі, а дівчина заливисто сміється.

- Все, все.. нам потрібно йти на тренування! – Перериває його і мчить у душ, залишаючи за собою аромат солодкої вишні.

***
- Дімааа!! Я.. я перемогла! – Влітаю в його обійми і намагаюся стримати сльози. Я припливла першою і саме я поїду на чемпіонат з водних видів спорту. Все таки мрії здійснюються! Я вже за пів кроку до остаточної перемоги над собою: над своєю невпевненістю, страхом.. я вірю, що зможу стати міжнародною плавчинею.

- Я ж говорив, що в тебе все вийде, розумничка моя. – Цілує мене в скроню, а я відчуваю, що щось тут не так. Діма якийсь зажатий та скупий на емоції. Тільки думаю розпитати, що до чого, як він мене перебиває.

- Мені потрібно від’їхати ненадовго. Зможеш дібратися додому сама? – Відходить від мене і я насуплююся.

- Щось сталося? Ти якийсь напружений..

- Я потім тобі все поясню, а поки їдь додому. Бувай. – Цілує в лоб та йде, залишаючи мене одну. Напевно, в нього з’явилися інші справи.  Ну а що? Світ же не крутиться тільки навколо мене, правильно? Приїду до нього, а потім все й дізнаюся.

Ці три дні були найщасливішими в моєму житті. Я відчувала потребу в людині, а вона в мені. Ми все робили разом: їли, спали, тренувалися, гуляли.. Ось як це, бути коханою і потрібною. Я думала, що так буде весь час, але знала б, як я помиляюся.