Глава 4

Ці слова крутяться в моїй голові ще з вчорашнього вечора. Це дівча змогло натиснути на болючі місця моєї біографії, змусила задуматись над тим, як я ставлюся до людей. Так, мій характер не цукор, але це тільки заради того, щоб люди не вважали мене пустим місцем, яке не може і двох слів склеїти. Тільки я починав працювати тренером діти не слухали мене взагалі, робили те, що заманеться. І тоді довелося вмикати злого боса, який миттю поставив їй всіх на місце.

З роздумів мене виводить дзвінок телефона, на якому висвічується «Тато».

- Алло, тату, щось термінове? – Не палаю бажанням зараз з ним спілкуватися взагалі.

- Так, бачив, ти взяв до себе нову ученицю? І як вона? Зможеш виграти цьогорічний чемпіонат з нею? – Ооо, ну це мій шанс поставити крапку на моїй кар’єрі тренера.

- Взяв, але вона така.. взагалі ні про що. На змаганнях чудом виграла, я вирішив дати їй шанс, думав, розкриється на тренуваннях, але ні. Все виявилося навіть гірше, ніж я думав. Тому, напевно в чемпіонаті ми приймати участь не будемо. – Чую гучне зітхання на тому кінці телефону.

- Мені все рівно, що ти будеш робити, але перемога має бути твоєю, точніше, тієї дівчини. Не друге, не третє, тільки перше місце!

- Тату, ти зовсім з глузду з’їхав? Ти чуєш мене? Ця дівка пливе повільніше равлика, який чемпіонат?

- Я все сказав. Чекаю результату. Бувай!  - Я ще щось кричу в мобільний, але екран давно стух. Просто не розумію за що мені це все? Зараз міг бути на крутому курорті десь за кордоном, або в Карпатах.. Але ні, маю возитися з цими змаганнями і взагалі не професійною ученицею.

Добре. Що буде, то буде. Перемоги нам не мати. І якщо батько не поверне мене в спорт я піду з його життя назавжди.

Ранок середи

- Дідько! – Лаюся про себе, коли бачу на годиннику 9:40. Через 20 хвилин тренування, а я ще досі в ліжку. Ліниво встаю, заварюю собі каву та поспіхом одягаюся. Женя вже напевно на місці. Почекає. Сьогодні я не дам їй передохнути. Вижму всі соки, щоб був максимальний результат. З цією було б добре потрапити хоча б в 10 найкращих.

Приходжу до басейну близько 10:20. Дівча вже покірно чекає мене на сидіннях, тримаючи в руках свої окуляри.

- Доброго ранку. Перепрошую за запізнення. Зараз почнемо тренування.

- Доброго ранку. Я вже подумала, що ви не прийдете. – Побачив певний смуток в її очах, але нічого не відповів. Роздягнувся до плавків і спіймав на собі її здивований погляд.

- Сьогодні буду плавати з тобою. Заходь воду. – Мені здалося, чи вона полегшено видихнула? Женя ж не подумала, що я збираюся її трахнути? Посміявся зі своєї ж думки і стрибнув в басейн. – Почнемо з легкої розминки. Ти колись робила вправи для правильного дихання під водою?

- Так, тренерка навчила нас однієї вправи.. – Несміливо відповідає.

- Показуй. – Дивлюся, як вона одягає окуляри та стає поряд з стінкою басейну, кладе руку на бортик і робить глибокий вдих. Опускається під воду і повільно видихає на три рахунки. Спливає і в очікуванні дивиться на мене.

- Вправа звісно не погана, але ми попрактикуємо сьогодні інші. І ще, якщо ти хочеш взяти участь у чемпіонаті потрібно буде збільшити кількість тренувань. Кожен день, крім неділі. Підходить?

- Так, звісно. – Женя ледь помітно посміхається і підпливає до мене.

- Чудово. Повторюєш вправу за мною. Спочатку на словах: робиш глибокий вдих, занурюєшся в воду і підтягуєш коліна до грудей. Опускаєшся на дно і повільно видихаєш. Як тільки торкаємося дна відразу випливаєш. Зрозуміло? – Женя в знак згоди киває і ми повторюємо цю вправу декілька разів. На п’ятому я вже сам підтягую малу до поверхні. Виглядає вона якось стомлено.

- І що з тобою таке? – Торкаюсь губами до її лоба, ніби не гарячий. – Ти щось їла перед заняттям?

- Ні, я не тупа і знаю, що перед плаванням їсти не радять. – відповідає якось аж занадто напружено і до мене починає доходити в чому справа.

- Добре, коли останнього разу ти їла?

- Що за допит? Яка вам різниця? – Хмурить брівки, але все ж тримає мене за руку.

- Якщо ти будеш морити себе голодом, це до добра не приведе. Ти просто могла затонути, якби мене не було поряд!

- Але я ж маю схуднути у стегнах, тому що, не будемо тикати пальцями кого, вони не влаштовували. – Штовхає мене в бік.

- Добре, слухай, я так взагалі не вважаю. Тоді був зацікавлений у тому, щоб ти сама пішла від мене.. ти зрозуміла. Але зараз все змінилося, мені потрібно зробити з тебе професіонала. Тому, будь ласка, харчуйся добре? – Говорю, а вона тільки усміхається на це і хитає головою. І  розумію, що все таки я роблю завжди так, як буде комфортно мені.